Перед загибеллю виніс із лігва ворога поранених: що відомо про загиблого під Бахмутом бойового медика Ігоря Філімонова

У Харкові попрощалися із бойовим медиком, стрільцем Національної гвардії 31-річним Ігорем Філімоновим, який загинув під Бахмутом. Із 2014 року Ігор зі зброєю в руках захищав Україну. Задля цього залишив медичний виш. До початку війни він брав активну участь у Євромайдані у рідному місті, потім воював у Пісках, Слов’янську. А рано-вранці 24 лютого, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, вже був у військкоматі.

Докладніше про нього читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Рано-вранці 24 лютого був у військкоматі

Попрощалися з Ігорем Філімоновим у Харкові 15 січня, хоча він загинув за два місяці до цього. Весь цей час батьки чекали на результати ДНК, які мали підтвердити, що тіло належить саме їхньому синові.

“24 лютого минулого року рано-вранці дружина Ігоря відвезла його у військкомат у Харкові. А о третій годині дня він із товаришами з військової частини 3017 Національної гвардії вже був на Окружній, за годину вони вступили в бій з російськими окупантами. Наступного дня ми з дружиною відвезли його підрозділу одяг, шкарпетки, перчатки – все, що тоді могли знайти у домі”, – розповідає його батько Олег Філімонов. Разом із дружиною вони з 2014 року займаються волонтерством.

Наступного дня на Салтівці підрозділ Ігоря вже палив танки супротивника, які намагалися прорватися до міста. Ігореві самому вдалося підірвати одну машину, чим він дуже пишався. За той бій Ігоря Філімонова було нагороджено орденом “За мужність” III ступеня. Саме завдяки таким хлопцям, які у перші дні стали на захист Харкова, ворогові не вдалося прорватися до міста.

Аж до 3 січня цього року військова частина 3017 Національної гвардії, в якій і служив Ігор Філімонов, звільняла та захищала Харківську область. За словами батька, після Салтівки та передмість Харкова вони пройшли Уди, Соснівку, Ветеринарне, Золочів, Козачу Лопань. За визволення останнього населеного пункту Ігор отримав нагрудний знак “За відвагу у службі”.

“Хлопці, повертайтеся живими!”

Вже 3 січня військовий підрозділ Ігоря перекинули до Бахмутського району Донецької області.

Олег Філімонов разом із дружиною Наталією дізналися, якою дорогою хлопців повезуть туди, зустріли їх на АЗС біля Черкаської Лозової. Олег біг за їхнім автобусом, махав рукою та кричав: “Хлопці, тільки повертайтеся живими!”

Вже на похороні до батька підійшов один із товаришів по службі Ігоря і сказав, що вони бачили, як він біг за ними і кричав. Деякі хлопці тоді плакали.

“Тим товаришам по службі сина, які вижили, я сказав: “Що ж ви, хлопці, мене так підвели, я ж вас просив повернутися живими”. На що вони відповіли: “Ми дуже старалися, але там пекло”.

Ігор загинув 15 січня. Батько розповідає, що за день до цього, 13 січня, син із товаришами зуміли пройти в тил ворога та забрати звідти багато поранених бійців. Ігор на собі витяг кількох людей.

А в останній день Ігор Філімонов перебував у евакуаційному пункті. За 50 метрів від них точився бій. Він витяг звідти пораненого командира сусідньої роти та надавав йому першу допомогу.

“Там вижив тільки один хлопець. Він розповів мені, що син відправив його до сусіднього будинку за препаратами. Коли він туди увійшов, пролунали вибухи – дві міни прилетіли прямо в те місце, де перебував мій син, лікар, санітари та поранені. Той хлопець каже, що коли вибіг, то побачив, що всі лежать, всього загинуло 10 людей. Вісьмох вдалося винести звідти одразу, а двох трохи згодом”, – розповідає батько.

Тіла загиблих були сильно пошкоджені. Поруч стояла машина, яка спалахнула від вибуху. Неподалік ще вибухнув будинок із боєкомплектом. Тому без ДНК експертизи обійтися не можна було. На жаль, зараз вона проходить дуже повільно, деяким доводиться чекати по 4 місяці.

Одружився, а весілля хотів зіграти після війни

До 2014 року Ігор Філімонов навчався на лікаря на медичному факультеті Харківського національного університету ім. Каразіна. За словами його мами Наталії, йому залишилося лише скласти іспити “Крок-2”, але завадила війна.

Ігор був активним учасником Євромайдану, входив до Харківської Самооброни, потім до Правого сектору, був одним із засновників 15-го запасного батальйону ПС. Коли Росія окупувала Крим, а потім пішла на Донбас, він став волонтером. Але не лише допомагав нашим військовим, а й сам брав участь у боях у Пісках, на горі Карачун.

А у 2016 році він пішов служити строкову службу до Національної гвардії, був на Донбасі. Після закінчення служби у 2018 році уклав контракт із ВСП, був медиком. Додому повернувся вже у жовтні 2021 року. Відпочити йому вдалося лише кілька місяців, до 24 лютого 2022 року.

У червні 2022 року Ігор одружився. Його обраниця – дівчина, з якою вони навчалися у школі, потім у вузі. Щоправда, коли молоді люди прийшли до РАЦСу, то там військовому запропонували розписатися одразу. Тому весілля не було, сподівалися, що відгуляють його вже після війни.

Ігор мав багато планів на післявоєнний час. За словами мами, він хотів закінчити медичний виш. “Він був лікарем від Бога. У мене в роду близькі мали лише дві професії – військові та лікарі. Ігор все це поєднав у собі. Він був дуже сміливим і безстрашним військовим, і природженим лікарем. А ще ми з ним обговорювали можливий вступ до вишу на юриста. Тому що він дуже хотів захищати ветеранів війни. Він і закони знав. А це вже від батька – Олег у нас юрист”, – каже мама.

Батько Ігоря каже, що сам захоплюється історією і чудово розумів, що рано чи пізно війна в Україні буде. Тому й готував свого сина до того, щоб він міг вижити та захиститися. Для цього Ігор з дитинства займався плаванням, дзюдо, карате, айкідо, самбо. А останнім часом захопився боями без правил.

Ігор був єдиним сином у сім’ї, своїх дітей у нього не було.