“Перемога буде, а вас, синочки наші, ми вже не дочекаємось”: Від ворожого дрону загинуло двоє рідних братів-військовослужбовців

Щодня наша держава втрачає найкращих синів та доньок, які, не вагаючись ні хвилини, вирушили на фронт, щоб дати гідну відсіч російським окупантам. Та що може бути страшнішим за загибель одразу двох найрідніших людей, передають Патріоти України.

Це подвійне горе для родини та України… В боях з російськими окупантами наприкінці грудня загинули двоє рідних братів — 26-річний Костянтин та 24-річний Віктор Кравченки з Христинівки Черкаської області. Обоє служили у самохідній артилерійській батареї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Крім двох синів, більше дітей у родини не було…

«Батько хлопців, випускник Київського транспортного інституту та уродженець Уманщини Сергій Кравченко, із дружиною Світланою переїхали в наші краї у 90-х роках. Місто дало їм роботу, подарувало друзів, колег, а головне — тут народились їхні сини. Костя — 1996 року народження, — розповіла „ФАКТАМ“ очільниця відділу освіти, культури, молоді та спорту Христинівської міської ради Маргарита Білецька. — Коли хлопчику ще не було двох років, доля подарувала йому братика Віктора. Хлопці росли чемними, вихованими, ніколи не розлучались. Завжди гралися разом, захищали один одного.

У Кості та Віті завжди були однакові погляди на життя, спільні інтереси, обоє росли патріотами з дитинства. Ці погляди вони не змінювали ні у школі, ні у студентські роки, ні під час служби. Підтримка друзів — це також про них, завжди готові були порадити, допомогти. Костянтин навчався у Національному університеті біоресурсів та природокористування. А його молодший брат Віктор, отримавши свідоцтво про закінчення дев’ятого класу, став студентом Вінницького автодорожнього технікуму, продовжуючи справу батька. Після технікуму він закінчив той самий виш, що й Кравченко-страший…»

Під час навчання в університеті Костянтин Кравченко почав зустрічатись із коханою Анастасією, дівчина теж з Христинівки. «Познайомились, коли я вчилась на другому курсі, хлопець — на четвертому. Костя часто їздив до мене у Вінницю, завжди із квітами. Він підкорив мене своїм добрим серцем та турботою. Знаєте, це був дійсно особливий хлопець, з яким я почувалась найщасливішою, — ділиться із „ФАКТАМИ“ вдова загиблого Анастасія Кравченко. — Після навчання коханий пішов в армію. У 2019−2020 роках служив артилеристом на Сумщині.
Так як Костянтин був прикладом для молодшого брата, Вітя теж пішов служити. Йому випали елітні війська — Національна гвардія України. Після демобілізації він влаштувався на роботу — продавцем-консультантом в „Сільпо“ у столиці. Ми з Костею теж жили у Києві, де у 2021 році побралися. Чоловік працював в одному з банків керівником гарячої лінії, після того став старшим експертом з платежів. Чоловік успішно рухався кар’єрними сходами, у банківській справі працювала і я. Ми самотужки зібрали кошти та навесні 2022 року збирались купити квартиру в Києві, про яку так мріяли… Але не судилось. Все зруйнувала клята війна».

За словами рідних, Костянтин Кравченко після повномасштабного вторгнення рф відразу прийняв рішення йти воювати, проте нікому про це не сказав.

«Приїхав у Христинівку і мерщій до військкомату. Дізнавшись про це, за ним пішов і Віктор. 26 лютого вони стали добровольцями, й на їхню долю випало захищати Київщину, після чого були важкі бої під Харковом, Лиманом, Пісками, Сєвєродонецьком, Бахмутом. Брати пройшли пекло війни, коли дивились смерті не просто в очі, а у зіниці. Не зрадили, не зламались, — ділиться з „ФАКТАМИ“ Тетяна, теща загиблого Костянтина. Після так званої „зачистки“ населених пунктів Херсонської області бійці продовжували там нести службу. Про тишу годі й мріяти, окупанти їх постійно обстрілювали. — Коли бійці знаходились на Донеччині, їх намагались не ставити обох на одну позицію. А тут вони були разом. 23 грудня Настя ще розмовляла із коханим, він скаржився на втому, тож домовились, що вранці напише смс-повідомлення. Та його вона вже не дочекалась.

Почала переживати. У нас ще й біженці з Херсона живуть, почали нас заспокоювати, мовляв, немає зв’язку. Та невдовзі прийшли з військкомату та принесли „похоронку“. Костя та Вітя загинули 23 грудня о 22:30… Як нам повідомили командири, у будівлю, де перебували військові ЗСУ, поцілили ворожі дрони. Віктор відразу загинув. А Костя наш із важкими пораненнями кричав про допомогу, настільки йому боліло… Проте врятувати його не змогли. Ймовірно, позицію військовослужбовців здали місцеві, бо ненадійних, на жаль, ще багато є. У день трагедії у мами воїнів саме був день народження, вони ще встигли її привітати зранку. Востаннє. Бо тепер навіки це буде скорботна дата й рана».

Двох рідних братів, які до того ж були найкращими друзями, поховали поруч на Алеї Слави у Христинівці 28 грудня. Сім’я вкрай важко переносить втрату, мама героїв майже ні з ким не спілкується, закрилась в собі, адже в одну мить втратила дітей. Не залишилось і онуків.

«Настя повернулась до роботи, змусила її, аби була між людей. Всі думки її про Костю. Постійні питання: ну чому ж він пішов від мене, чому покинув?.. Дивлюсь на неї, душа розривається. Костік в останній нашій розмові обіцяв що приїде скоро в гості, посидимо за святковим столом, й перемоги обов’язково дочекаємось та відсвяткуємо. Перемога буде, а ось вас, синочки наші, ми вже не дочекаємось…»

Джерело: Факты