Побaчила на посилці свoє ім’я. Подумала чоловік зpобив сюрприз, тільки від її вмісту мeні стало погано…
Я вступила до університету і не планувала одразу будувати стосунки з хлопцем. Та провчившись пів року по вуха закохалась у Вадима.
Симпатія була взаємною і ми почали зустрічатись. З часом я зрозуміла, що він моя доля. Я не вірила, що знайду такого люблячого, турботливого і доброго хлопця. Крім того, у нас було багато спільного.
Ми потрохи почали планувати спільне майбутнє. На третьому курсі Вадим перевівся на заочне навчання і влаштувався на роботу. Просто ми вирішили почати жити разом і для цього нам потрібна була змінна квартира.
Пізніше я теж знайшла підробіток. Ми хотіли назбирати на власне житло. Ми розписалися, але з дітьми не поспішали. І за кілька років мрія стала реальністю. Батьки теж чимало доклали зусиль. Вони раділи за нас і бажали нам щастя.
Коли переїхали у свою квартиру, то стали планувати діток. Через рік народився син. Чоловік отримав підвищення, а я пішла в декрет.
Життя нагадувало казку. Ми не сварилися, не ревнували один одного, син був чемним. Ми їздили відпочивати й просто насолоджувались кожним днем.
Та одного дня я дізналася всю правду. Вадим тоді поїхав до батьків. А я залишилась зі сином вдома. Раптом у двері подзвонили і я побачила кур’єра з невеликою посилкою.
– Розпишіться, будь ласка!
На коробці було моє ім’я, хоча я думала, що це чоловік щось собі замовив. Я не стала на нього чекати й розпарувала її. А там на мене чекав сюрприз. Фотографії, де він у нічному клубі обіймається із якоюсь блондинкою. І лист:
“Ніколи не писала подібних листів. Але, мушу зізнатися. У мене був контакт з твоїм чоловіком. Чотири роки тому, коли зустріла його в клубі з купою друзів. Того вечора ми зачали дитину. Але я не збираюся ростити її одна. Допомагати він відмовився, тому дитина зараз у дитбудинку. Просто хотіла, щоб ти знала з ким живеш під одним дахом! Роби тепер з цією правдою, що завгодно! Я не могла більше мовчати!”
Я заціпеніла. Мене сильно стиснуло в грудях і запаморочилось в голові.
– Це, що якийсь злий жарт? – намагалася себе якось заспокоїти. – Він же не здатен зрадити, ми ніколи б не допустили такого по відношенню один до одного! Він мені клявся!
Цілий вечір я тоді проплакала так, щоб син не бачив. Коли чоловік повернувся кинула в нього тією коробкою:
– Нічого не збираєшся мені розказати?
Його реакція мене ще більше вбила. Він гучно видихнув, його голос затремтів і я почула жалюгідне виправдання:
– Кохана, це сталося під час відрядження. Хлопці покликали мене у клуб, але я перебрав і нічого не пам’ятаю. Прокинувся у ліжку з іншою, але не знав чи щось було. Я кохаю лише тебе! Ніколи б не зробив тобі боляче, тому приховав це! А вона знайшла мене і почала погрожувати. Я ж навіть не знаю чи це дійсно моя дитина!
– Більше нічого не говори! Мені потрібен час. А зараз ти маєш піти!
Та дитина не йшла з моєї голови. Я змирилася з думкою, що сталося те, що сталося і назад дороги немає. Треба це прийняти й жити далі, або спалити всі мости.
Я дивилась на нашого сина й уявила, що така сама маленька дівчинка живе десь там у дитбудинку. Мене охопив такий сильний жах. Нікому не побажаєш вирости у сиротинці.
– Алло! Приїдь, поговоримо – просила я чоловіка.
– Буду через 15 хвилин!
– Слухай, як би це не було важко, але я хочу, щоб ми були разом. Я не уявляю своє життя без тебе. А ще, я не уявляю, як ми будемо жити з тим, що твоя дочка росте у сиротинці. Ми мусимо її забрати!
– Ти серйозно? Ти просто найкраща жінка на цілому світі! – чоловік впав на коліна і став обіймати мої ноги.
З того часу у їхньому домі жила маленька Оленка. Дівчинка полюбила нових батьків і братика. А вони полюбили її. З того часу стосунки у сім’ї стали міцнішими і їм ніякі негаразди вже не були страшними.
Чи правильно вчинила жінка? Як би зробили ви на її місці?
