«Понад рік тому Віктор зник безвісти разом з двома побратимами під Бахмутом»: дружина захисника отримала інформацію, що її чоловік дивом вижив

Понад рік тому під час битви за Бахмут зник безвісти бойовий медик 45-річний Віктор Марченко. Дома його чекають дружина Ольга і двоє їх діток 5 і 10 років. Ольга наполегливо шукає чоловіка, з’ясувала в деталях обставини його зникнення. Чимало небайдужих людей стараються допомогти. Завдяки їм жінці вдалося врешті отримати обнадійливу, але, на жаль, поки що неофіційну інформацію, що Віктор, попри поранення, вижив.

«Мій чоловік знаходився в окопі, який був найближчим до противника»

— Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми вирішили залишитися всією сім’єю в Україні, — розповіла «ФАКТАМ» Ольга. — У вересні 2022 року Віктора мобілізували. Він має медичну освіту, проте за фахом не працював. І все ж його призначили бойовим медиком. Майже від самого початку служби він знаходився саме на «нулі» (на передових позиціях): на Херсонському напрямку, а в листопаді того ж року — на Донецькому. Незабаром — 14 грудня 2022-го — чоловік зник безвісти на підступах до Бахмуту. Я знайшла контакти його побратимів, обдзвонила їх. Так зібрала інформацію про обставини зникнення мого Віктора.

— Які ці обставини?

— Мій чоловік знаходився в окопі, який був найближчим до противника. Почався артилерійський обстріл. Зі слів побратимів, Віктора було поранено (є свідки цього). Але спроба його евакуювати видалась невдалою — бо евакуаційна група, яка вирушила на ті позиції, була вимушена на деякий час відступити, через новий артобстріл. Коли врешті група змогла дістатися позицій, мого чоловіка там вже не було. Я перепитала у бійця з тієї групи: «Це точно?» Він відповів: «Точно. Тіла загиблих знаходились на позиціях, а Віктора там не знайшли».

— Я так розумію, що коли бійці з евакуаційної групи дістались позицій, там вже не було у кого спитати, де Віктор?

— Саме так. Ще одна важлива обставина: Віктор мав медичний рюкзак. Рюкзака також на не знайшли.

— Ви сказали, що Віктора було поранено. Відомо, які саме ушкодження він отримав?

— У нього було поранення руки й ноги. Хлопці також мені розповіли, що через артилерійський обстріл на українські позиції прорвалися вагнерівці. Велика ймовірність, що вони взяли мого чоловіка у полон.

— Чекайте. Раз евакуаційна група все ж змогла потрапити туди, значить, там не було противника. Виходить, вагнерівці взяли пораненого Віктора в полон і пішли звідти — чи то з власної волі, чи то їх вибили українські бійці?

— Виходить, що так.

— Ви сказали, що Віктор був в окопі, який розміщувався на самому передньому краї. Я правильно зрозумів, що ваш чоловік знаходився там сам?

— Ні, він там був не сам. Знаю точно що ще двоє бійців, які були з ним, зникли безвісти (спілкуюся з їх рідними).

— Тож в тому окопі перебували троє людей, серед них ваш Віктор, і всі троє зникли?

— Так.

«Згідно з Женевськими конвенціями, бойових медиків не можна утримувати в полоні»

— Перед тим, як ваш чоловік зник безвісти, у вас виникло передчуття, що таке станеться?

— Відтоді, як я дізналася, що він на обороні Бахмута, мені було страшно кожного дня. До останнього відганяла від себе думки про погане… Пробачте (плаче). Не можу сказати, що мала передчуття. Мені просто було дуже тривожно і лячно за чоловіка. Мабуть, це заглушало і передчуття, і всі інші почуття.

— Коли крайній раз чоловік виходив з вами на зв’язок?

— Саме в той день, коли зник безвісти — 14 грудня. Десь о п’ятій ранку ми списалися — обмінялися лише по парі речень. Потім я дізналася, що приблизно о 8−9 ранку почався артобстріл їхньої позиції, під час якого Віктора поранило.

— Чоловік приходить вам у снах?

— Приходив лише декілька раз. Ці сни були якісь не конкретні. Взагалі зі снами як виходить: деякі з них, певно, віщі, а інші — про що думаєш, те тобі й сниться. До речі, через переживання часто не можу заснути.

— Міжнародний Червоний Хрест підтвердив, що ваш чоловік в полоні?

— Ні, від цієї організації відомостей я не отримувала. Звісточок від чоловіка з полону також поки що не було. Але ж це ні про що не свідчить, адже відомі непоодинокі випадки, коли про людину, зниклу безвісти, не було жодних відомостей, а згодом вона поверталась в рамках обміну полоненими.

Я не опускаю руки, намагаючись врятувати свою рідну людину. Шукаю, і пошуки дати результат: отримала неофіційну інформацію про те, що мій чоловік знаходиться в полоні.

— Можете розповісти, звідки ці відомості? Від колишніх полонених?

— Ні, від волонтерів.

— Хтось з волонтерів, яким російська сторона дозволяє бувати в місцях позбавлення волі в рф, бачили там вашого чоловіка? І ви спілкувалися з цими волонтерами?

— Дивіться, волонтерська спільнота комунікує між собою. Я написала одним волонтерам, вони — іншим. І такий народний «телеграф» дозволив знайти тих, хто бачив мого Віктора в полоні. За їхньою інформацією, в полон його взяли саме вагнерівці й згодом переправили на територію рф.

Важливо знати, що згідно з Женевськими конвенціями, бойових медиків не можна утримувати в полоні, бо вони не являються комбатантами — тобто не вважаються безпосередніми учасниками бойових дій. Але російська сторона ігнорує цю та багато інших вимог Женевських конвенцій, в тому числі щодо поводження з полоненими. Те, що розповідають про російську неволю колишні бранці, можна назвати одним словом — жахіття.

— Ви не зверталися безпосередньо до російської сторони з питанням, чи в полоні ваш чоловік?

— Ні. Знаю, що на початку повномасштабної війни родичі полонених і зниклих безвісти зверталися до тієї ж Москалькової (уповноваженої з прав людини у рф. — Авт.) і отримували відповіді. Але згодом російська сторона перестала відповідати на такі запити родичів. Тож зараз марно розраховувати на відповідь, а тим більше — на правдиву.

P. S. Десятого січня в інтерв’ю телеканалу ICTV уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець повідомив: «Нам вдалося отримати від російської сторони списки та фізичне підтвердження (через відеозаписи) стосовно понад 500 українських військовополонених. Щодо дуже багатьох з них в такий спосіб було вперше підтверджено, що вони в полоні».