Поспішали роздати подарунки в рідному селі: стало відомо подробиці загибелі молодої пари волонтерів у Харкові

У Харкові 10 грудня на Окружній дорозі у ДТП загинула молода родина волонтерів із фонду “Я врятований!” Дарині Виноградовій було лише 23 роки, її чоловікові Артуру Виноградову – 27. Вони поспішали до своїх друзів-волонтерів, аби допомогти роздавати гуманітарну допомогу.

Докладніше про них читайте у матеріалі OBOZ.UA.

Аварія сталася приблизно о 15:20 у неділю 10 грудня на Окружній дорозі у Харкові. Червона Hyundai Elantra, в якій їхали Дарина та Артур Виноградови, зіткнулася із синьою Skoda Fabia.

Від отриманих травм Артур та Дарина померли на місці. 37-річний водій Skoda та його 34-річний пасажир із травмами доправлені до лікарні.

 

“Вони обидва із села Руська Лозова Харківської області. У день визволення села від окупації минулого року ми разом із Артуром евакуювали звідти його односельців. Й все, що він організовував у Руській Лозовій, він усе це робив для своїх людей.

Він клопотав, щоб наші хлопці відремонтували там понад 50 будинків, постійно возив туди гуманітарну допомогу, генератори, дрова. І в неділю він організував для 40 дітей села солодкі подарунки, а для дорослих – продукти.

А сам запізнювався на цю роздачу, бо зранку вони з Дариною поїхали дивитися квартиру, хотіли переїхати туди. Я йому зателефонував, кажу: “Артуре, ти вже не встигнеш, ми вже тут самі зробимо, ти не переживай”. Він відповів, що це його люди, як же він не приїде. Й ось він, мабуть, поспішав у рідне село”, – припускає керівник фонду Дмитро Ложенко.

Поліція відкрила провадження за ч. 3 ст. 286 КК України – порушення правил безпеки дорожнього руху. Як і чому сталася аварія, вже з’ясує слідство.

Телефон Артура завжди був прикріплений на лобове скло в машині, тому що йому постійно дзвонили люди. Дмитро згадує, що після ДТП він витяг з машини його портфель з ноутбуком та трьома зошитами, в які загиблий щоранку на планерці записував завдання з різних напрямків гуманітарної допомоги.

І там не було жодної графи, яка не була б закреслена – це він виконував усі поставлені завдання фонду.

Дарина допомагала із реєстрацією евакуйованих людей, готувала звіти. Й на всі завдання вони завжди їздили разом.

“Я пам’ятаю, ми ще нещодавно їхали до Донецької області відвідати батальйон “Лють” і по дорозі бачили страшну аварію, там загинуло людей шість, усі вони лежали на дорозі. Я ще тоді сказав Артуру, мовляв, треба щодня жити гідно, щоб ми не боялися, що ось так раз – і раптово помремо. А він мені відповів: “А мені не можна вмирати, тому що Дарина не витримає”. У них було просто фантастичне кохання. І померли вони разом, в одну секунду. У нього розірвалася аорта, а в неї перелом шийного хребця”, – розповідає Ложенко.

Артур працював у фонді п’ять років, ще до повномасштабного вторгнення. Фонд займався соціально незахищеними людьми. Артур допомагав забезпечувати харчуванням людей похилого віку в Харкові. Потім залучав кошти, щоб допомагати цим людям продуктами.

Під час війни Артур відповідав за евакуацію людей. До роботи у фонді хлопець пробував себе у торгівлі, працював барменом, адміністратором у ресторані.

У нього лишилася маленька дочка від першого шлюбу, батьки.

Дарина минулого року закінчила бакалаврат Гуманітарно-педагогічної академії, за професією вона вчитель молодших класів.

Дівчина дуже любила працювати із дітьми. Вона родом із великої віруючої протестантської родини. На своїй сторінці в соцмережі вона писала, що у вихідні працює у недільній школі, їздить відвідувати підопічних дітей.

У Дарини залишилися сестри, брати, батьки. А також дідусь із бабусею, яких вона дуже любила. Вона писала, що нещодавно її рідні відзначили 50 років спільного життя. І вони завжди були прикладом для неї.

Артур і Дарина одружилися 2022 року. Для дівчини Артур був єдиним коханням.

Попрощаються із загиблими волонтерами у середу, 13 грудня, їх поховають на цвинтарі неподалік від Алеї Слави у Харкові.