Путін під тиском, щоб оголосити війну Україні – The Telegraph

Попри атаки українських дронів і тиск з боку російських “яструбів”, Кремль не поспішає оголошувати війну. Пояснюємо, чому Путін стримується і які ризики це приховує.

Коли Україна здійснила атаку по базах ядерних бомбардувальників у Росії, таємно перевізши десятки безпілотників у кузовах вантажівок, це викликало шквал обурення серед найбільш радикальних кіл російської політичної еліти.

Про це пише The Telegraph.

У деяких середовищах лють досягла такого рівня, що лунали нові заклики до Путіна офіційно “оголосити війну” Україні — попри те, що війна вже давно є найбільш масштабним конфліктом у Європі від часів Другої світової. Представники крайньо-націоналістичних кіл Росії вважають, що Кремль досі не вжив достатньо рішучих дій — на їхню думку, Путін мав би мобілізувати ще мільйон осіб і завдавати щоденних ракетних ударів по Києву.

Як повідомляє The Telegraph, журналісти поговорили з кількома особами, наближеними до Кремля, які погодилися дати коментарі на умовах анонімності.

“Вибухи, безпілотники, диверсії, а можливо, і теракти — це те, що нас чекає, якщо режим Зеленського не буде повністю знищено”, — заявив один із чинних високопосадовців уряду РФ. Він описав себе як “яструба” і зізнався в симпатії до загиблого керівника ПВК “Вагнер” Євгена Пригожина, який 2023 року влаштував заколот проти Путіна.

“Якщо Україна припинить існування в нинішній формі, підпілля буде деморалізоване”, — додав він.

Попри значні втрати російських військово-повітряних сил — США оцінили, що було пошкоджено щонайменше 20 стратегічних бомбардувальників — Кремль наразі не демонструє готовності до рішучої ескалації.

“Це не стало поштовхом до політичних змін або до зміни формату військових дій”, — зазначив колишній високопосадовець Кремля, який раніше курував операції проти України. За його словами, в системі управління РФ переважає інерція і прагнення до збереження статус-кво.

Інший співрозмовник із пов’язаного з Міноборони РФ аналітичного центру висловився ще відвертіше: “Чи може президент оголосити війну Києву? Наразі це видається малоймовірно. Як би цинічно це не звучало, нинішній стан справ керівництво цілком влаштовує”.

Яструбина опозиція

Раніше Путін стикався з критикою переважно з боку лібералів, але після вторгнення в Україну сформувалась нова категорія опозиціонерів — націоналістів, які вважають дії Кремля надто м’якими.

Коріння цієї радикальної критики — ще від 2014 року, коли багато прихильників жорсткої лінії звинуватили Путіна в недостатній підтримці проросійських сепаратистів. Найвідоміший з таких діячів — Ігор Гіркін (Стрєлков), колишній офіцер ФСБ і засновник руху “Розгнівані патріоти”. 2024 року Гіркіна засудили за екстремізм після відкритої критики дій Кремля у війні. Його слова після оголошення вироку: “Я служу Батьківщині!”

Попри відносну маргінальність цих фігур, вони мають вплив у силових структурах Росії. Як зазначив британський експерт з російської безпеки Марк Галеотті: “Те, що ці люди мають зброю, означає, що Кремль мусить зважати на їхню присутність”.

Чому вони хочуть формального оголошення війни?

Для більшості країн Заходу нинішній конфлікт вже є повномасштабною війною. Але в офіційній риториці Кремля він досі має статус “спеціальної військової операції”. Ця відмінність принципова для радикалів.

Вони вважають, що тільки офіційне оголошення війни дозволить перейти до нової фази — від мобілізації до міжконтинентальних ударів, і, можливо, навіть використання тактичної ядерної зброї.

Націоналістичний подкаст Russians with Attitude нещодавно заявив:

“Ліберальний путінізм має свої переваги — комфорт, сучасність і відносну нечутливість до санкцій. Це сучасний досвід 21 століття. Але й недоліки очевидні — млява війна, поблажливість до ворожого керівництва і замовчування поразок”.

Наразі більшість російських військових становлять добровольці, які отримують близько 200 000 рублів на місяць (приблизно 1900 фунтів стерлінгів) — сума, що є надзвичайно привабливою для жителів віддалених регіонів. Оголошення війни дало б Кремлю можливість мобілізувати до двох мільйонів резервістів.

“Уряд і керівництво фактично отримають карт-бланш на переведення країни в режим відкритого військового стану”, — пояснила Емілі Ферріс, аналітикиня з питань Росії в Королівському об’єднаному інституті оборонних досліджень (RUSI).

Однак, попри жорстокість бойових дій, Кремль намагається тримати більшість росіян осторонь їхніх наслідків. Ще на початку повномасштабного вторгнення 2022 року Путін заборонив державним ЗМІ використовувати слова “війна” й “вторгнення”. Кампанії вербування були зосереджені у провінційних регіонах, тоді як великі міста — Москва й Санкт-Петербург — переважно уникали мобілізації. Росіяни гинуть у великій кількості, але зазвичай поза увагою публіки.

Один із мешканців Москви, Артем, який працює в галузі кібербезпеки і не назвав свого справжнього імені, розповів The Telegraph, що більшість молоді довіряє Путіну. За його словами, країна зберігає “гордість”, а рівень життя залишається стабільним, попри санкції.

Межі ескалації

Та попри войовничу риторику, можливості Путіна до подальшої ескалації обмежені — це продемонструвала й реакція Кремля на операцію ”Павутина”.

Після удару українських дронів, який став серйозним викликом, багато “яструбів” у Росії вимагали рішучої відповіді. Проте вона виявилася стриманою. Хоча Київ, Харків та інші міста зазнали масштабних атак дронів у наступні дні, загальний масштаб ударів не відповідав ані очікуванням російських радикалів, ані рівню західного розуміння “серйозної відповіді”.

“Реакція на операцію була набагато м’якшою, ніж можна було очікувати. Це міг бути момент для радикального кроку, але його не сталося”, — зазначила Ферріс.

На думку експертів, причиною такої стриманості є брак ресурсів. Попри гучні заяви про тактичну ядерну зброю чи стратегічні ракети, армія РФ не має можливості запускати масовані ракетні удари щодня, як того вимагають найрадикальніші націоналісти.

“Теоретично, можливості для ескалації завжди існують”, — прокоментував Марк Галеотті. — “Путін, можливо, міг би відправляти ще кілька сотень безпілотників щодня. Але й на тому все”.

Таким чином, ідеї про щоденні удари “Ліщинами” по Києву та руйнування українського уряду залишаються лише фантазіями. Кремль обирає інерційний курс — контрольований, хоч і кривавий.