Путін створив новий штаб управління війною: що це означає та як відобразиться на фронті
Президент Росії Володимир Путін 8 жовтня створив новий штаб управління війною, російським угрупованням на території України відтепер командуватиме генерал Сергій Суровікін. Це рішення російського диктатора фактично руйнує військову вертикаль управління, створюючи протистояння між Суровікіним та начальником генштабу РФ Валерієм Герасімовим.
Новопризначений “командувач” пробуватиме застосовувати в України “сирійський досвід” та вистрибуватиме зі шкіри у прагненні здобути бодай якусь “перемогу”, аби вислужитися перед Путіним. Про це пише журналіст Юрій Бутусов.
На думку Бутусова, створення Путіним 8 жовтня нового штабу управління війною – командування Об’єднаним угрупованням ЗС РФ в Україні на чолі з генералом Суровікіним сигналізує про глибоке невдоволення російського диктатора перебігом війни.
“Від початку війни управління було в руках начальника генштабу Валерія Герасімова. Призначення Суровікіна означає, що Путін невдоволений діями генштабу та намагається реалізувати нову стратегію для досягнення перемоги. Путін створив відкритий конфлікт у російському військовому керівництві, бо тепер Суровікіну доведеться розгалужувати з Герасімовим свої повноваження та у розпал битви з’ясовувати, хто за що відповідає”, – впевнений Бутусов.
Рішення Путіна фактично руйнує військову вертикаль управління. Однак російський диктатор, що у своїх кроках керується не професійною логікою, а феодальною, на це не зважає.
“Путін створює конкуренцію, бо призначення Суровікіна підтримали його фаворити – командири приватних армій Рамзан Кадиров та Євген Пригожин, які нещодавно розкритикували Герасімова, бо їм потрібен командувач війною, який залежить від них більше, ніж від Герасімова”, – вважає журналіст.
Суровікін у РФ – постать досить відома. Росіяни дізналися про нього у 1991 році. Тоді Суровікін командував батальйоном Таманської дивізії, який під час заколоту ГКЧП у 1991 році був направлений для блокування центру Москви. Під час руху колона батальйону була заблокована протестувальниками, але Суровікін продовжив рух, здійснивши кілька попереджувальних пострілів, а його солдати зробили постріли на ураження. Один учасник протесту був розчавлений БМП, двоє загинули від пострілів.
Після тих подій Суровікіна судили, а потім – виправдали за наказом Єльцина. Здатність стріляти по беззбройних людях, виконуючи наказ влади, стала для Суровікіна “трампліном” для стрімкого кар’єрного зростання.
Цікавим є бойовий досвід новопризначеного “командира війни”.
У 1995 – 2000 роках у Таджикистані Суровікін командував батальйоном, полком, а далі – обійняв посаду начштабу 201-ї дивізії. Активні бойові дії в країні завершились у 1993-му, тому серйозного досвіду хоча б партизанської війни Суровікін не отримав.
2002-2004 роки – командував 34-ю дивізією в Єкатеринбурзі, бойових дій там не було. З посади Суровікін пішов зі скандалом, після того, як у його кабінеті після перевірки застрелився його підлеглий – полковник А.Штакал.
Не зміг Суровікін “нюхнути пороху” й у Чечні, де він у 2004-2005 роках командував 42-ю дивізією. На той час активні бойові дії у Чечні вже завершились.
А у 2017 Суровікіна відправили командувати російськими військами у Сирії.
“На той момент Сирія була поділена на зони впливу США та Туреччини. А на допомогу Асаду в Сирію прийшла іранська армія. Росія разом з іранцями допомогла режиму Асада захопити те, що війська НАТО не взяли під свій контроль, і знищити спротив примітивно озброєних повстанців-суннітів важким озброєнням. Це було оголошено перемогою Росії, хоча спротив Асаду в Сирії триває, і режим тримається виключно силами російської та іранської армій. Путін назвав Суровікіна переможцем і дав зірку Героя РФ”, – описує “сирійські звитяги” Суровікіна Бутусов.
У 2017-му Суровікін був призначений на посаду головнокомандувача Повітряно-космічних сил РФ.
“Суровікін все життя служив у сухопутних військах, і його призначення у ПКС виглядало як курйоз, адже зрозуміло, що він був абсолютно некомпетентним. Але симпатія Путіна в РФ важливіша за професіоналізм. 2019 – Суровікіна знімають нарешті з посади командувача ПКС і знов направляють команувати у Сирію, де він нібито переміг”, – пише Бутусов.
Водночас досвід Сирії, на думку журналіста, є дуже специфічним і навряд чи дуже стане у пригоді у війні проти України. Адже на відміну від України, де Росії протистоїть сильна, мотивована, добре озброєна професійна армія, у Сирії росіяни мали справу з відсутністю організованого спротиву, вели локальні дії проти маленьких загонів повстанців, мали джерело поповнення витратної дешевої піхоти типу мобілізованих Асада, іранців та найманців “Вагнера”.
І саме за Сирію у 2021-му році Суровікін отримав мав звання генерала армії.
Встиг він засвітитися і на війні проти України, зокрема, Суровікін командував російським угрупованням, перед яким Кремль поставив завдання оточити Київ. Наступ на українську столицю обернувся для росіян болючою поразкою та ганебною втечею з Київської області.
Також Суровікін командував Південною групою військ, яка діяла у Луганській області, наступаючи на район Лисичанська з півдня, від Бахмута. Міноборони РФ заявило, що саме війська під командуванням Суровікіна оточили українські війська в районі Золоте-Гірське. І хоча звідси росіянам тоді не довелося втікати, кидаючи техніку та озброєння, як вони втікали з-під Києва, розгромити Сили оборони їм теж сил забракло. З оточення усім українським підрозділам вдалось вирватись з мінімальними втратами.
На думку Бутусова, призначення Суровікіна не призведе до покращення управління російськими військами. Натомість на російських солдатів чекають непрості часи.
“Під час боїв під Києвом та Лисичанськом російське командування відзначилося виключно цілеспрямованістю та впертістю при відсутності розуміння можливостей своїх військ та противника, неадекватних тактичних рішеннях та слабкій ситуаційній обізнаності. Тому призначення Суровікіна не призведе до посилення якості управління російськими військами. Але Суровікін буде намагатися впроваджувати зміни в організації, підготовці військ і тактиці застосування, а також намагатися створювати мотивацію за рахунок жорсткої дисципліни”, – пише Бутусов.
Також він прогнозує спроби Суровікіна вислужитися перед Путіним у прагненні всістися у крісло начальника генштабу РФ замість Герасімова. Паралельно все більшого впливу на ситуацію набуватимуть засновник ПВК Вагнера Євген Пригожин та глава Чечні Рамзан Кадиров.
“Суровікін, звісно, захоче показати Путіну, що, на відміну від Герасімова, він здатен перехопити стратегічну й тактичну ініціативу у війні. Тому зараз Суровікін буде використовувати мобілізацію для різкого збільшення чисельності військ у першій лінії, створення оперативних резервів, організації більш щільної оборони та підготовки наступальних операцій. Значно посиляться зброєю та боєприпасами приватні армії Кадирова та Пригожина, які зараз стали союзниками Суровікіна, і які використають ситуацію, щоб розширити чисельність своїх військ та зони відповідальності. Будуть вживатися заходи для посилення дисципліни, щоб зменшити високий відсоток дезертирів і тих, хто ухиляється від війни”, – переконаний Бутусов.
Водночас Росія спробує перейти у наступ. Найвірогідніше, ці спроби будут здійснені на Донеччині, зокрема у районі Бахмута та Авдіївки – чи не єдиному напрямку, де російським окупантам бодай трохи вдається просуватися вперед.
“На нас очікують тривалі та жорстокі бої. Російська армія буде зараз готуватись до активних наступальних дій. Якщо Суровікін здобуде найближчим часом якусь перемогу, він зможе претендувати на місце Герасімова. Тому висока ймовірність, що зараз Суровікін посилить наступ у районі Бахмута та Авдіївки, щоб прозвітувати про те, що його призначення одразу принесло значні успіхи. В цих місцях росіяни повільно просуваються, і вони будуть намагатись захопити значний населений пункт”, – наголосив Бутусов.
Водночас жодні кадрові перестановки у військовому керівництві армії РФ не допоможуть Путіну зробити так, щоб мобілізована отара після місяця підготовки зробила те, на що не спромоглася професійна російська армія, яку до війни готували роками.
Нагадаємо, раніше Бутусов заявив, що шансів на перемогу Росія не має. Володимир Путін уже втратив усі ресурси, які збирав 20 років. Поки путінські пропагандисти закликають “почати воювати по-справжньому”, в армії РФ вже ліквідовано більше солдатів, аніж за дві російсько-чеченські війни чи СРСР втратив за 10 років війни в Афганістані. Танків та гелікоптерів країна-агресор втратила більше, ніж уся антиіракська коаліція у війні в Іраку, включно зі США та НАТО.
Тільки справними українці захопили понад 400 російських танків – більше, ніж загалом має на озброєнні будь-яка європейська армія.
