Рішення про завершення війни ухвалюватиме не Кремль: Пендзин – про те, хто поставить крапку

Удари по території Росії і санкції Заходу не зупинять війну в Україні, та й не Путін вирішуватиме, коли її закінчувати, вважає економіст Олег Пендзин.

Після поїздки Путіна до Китаю зі Сполучених Штатів Америки пролунала низка обнадійливих для України заяв. Вони давали підстави сподіватися, що Вашингтон почне діяти більш рішуче і жорстко щодо Росії і змусить Москву почати рух до завершення війни. Так, зокрема, міністр фінансів США Скотт Бессент заявив, що Штати готові разом із Європою довести економіку Росії до “повного колапсу”. Водночас президент США Дональд Трамп заявив про те, що “Росія втрачена в глибинах Китаю”, та анонсував перехід до другого етапу санкцій щодо РФ і тих, хто купує в неї енергоресурси. Втім, поки що все це залишається виключно словами, і Росія за підтримки Китаю продовжує вбивати українців та зупиняти війну не збирається. glavred.net

Економіст, виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин розповів Главреду, чи є ознаки готовності США тиснути на Путіна жорстко і довести російську економіку до краху, від чого залежить здатність Росії продовжувати війну проти України, і чому удари по російській нафтопереробці та західні санкції мало на це впливають, який запас міцності має економіка РФ, чому не Кремль ухвалюватиме рішення про завершення війни, а також від кого залежить настання миру в Україні.

З огляду на сигнали, які ми останнім часом чуємо з Вашингтону, до яких дій можуть вдатися США щодо Росії? І які справді дієві інструменти, здатні обвалити російську економіку, є в їхніх руках?

Давайте не будемо тішити себе ілюзіями, а щодо подібних заяв їх у нас, на жаль, чимало. Обвалити російську економіку санкціями неможливо, якщо існують країни, які допомагають Росії ці санкції обходити. Росія і досі витримує санкційний тиск тільки тому, що Китай практично повністю заміщує все те, що РФ не може отримати через запроваджені обмеження. А те, чого не може виробляти Китай, він постачає Росії, знаходячи механізми обходження санкцій. Саме це не дає можливості санкціям працювати належним чином.

Загальний обсяг товарообігу між Росією і США складає 3,5 мільярди доларів на рік. Це настільки мало, що прямі американські санкції щодо російських товарів не будуть мати жодного серйозного наслідку. Відтак, єдиний спосіб вплинути на Росію – це зменшити обсяг її експорту, тобто запровадити вторинні санкції проти тих країн, які купують російську нафту.

Але ж Трамп саме це і почав робити, зокрема щодо Індії – другого за величиною покупця російської нафти після Китаю.

Так, але є нюанс. Світ є максимально глобалізованим. Запроваджуючи вторинні санкції проти Китаю, який купує 60% російської нафти, що експортується на світовий ринок, Америка дуже ризикує внутрішньою стабільністю, тому що загальний товарообіг між США та Китаєм складає 750 мільярдів доларів на рік, і це дуже велика сума. І замістити китайські товари на американському ринку немає чим.

США наполягають, щоби до цих санкцій долучилася Європа, тому що вони хочуть збитки, яких зазнає американський внутрішній ринок, перекривати в тому числі за рахунок європейців. Тобто створити “єдиний фронт”

Але поки що все те, що ми з вами обговорюємо, є не більше ніж політичними дискусіями. З моменту приходу до Овального кабінету Трамп не запровадив проти Росії жодних нових санкційних обмежень. Тому всі ці дискусії, чесно кажучи, видаються мені виключно теоретичними, адже поки що Трамп навіть не приєднався до нового прайсингу на російську нафту в розмірі 46 долари за барель, який запровадили європейці, Канада, Японія, Великобританія, серед країн G7 тільки Штати не приєдналися. Якщо США хочуть проявити хоч якийсь рух, нехай вони щонайменше приєднаються до цього, але ж і цього немає.

Тому поки що політика Трампа по відношенню до Російської Федерації нагадує собаку, який гавкає, але не кусає.

Чи зміниться бодай якось політика США щодо Росії після слів Трампа про те, що “ми втратили Індію та Росію в глибинах Китаю”? Коли до Трампа прийшло усвідомлення того, на чиєму боці грає Москва, можливо, і дії Штатів щодо Росії почнуть змінюватися?

Коли ці дії почнуть змінюватися, тоді й будемо говорити. Поки що все це не більше ніж емоції.

Коли зараз Трамп говорить про другий етап санкцій, про що саме може йтися, про які обмеження для Росії? І якою буде шкода для РФ від них?

Маються на увазі вторинні санкції проти країн, які купують російську нафту.

Шкода для російської економіки від таких дій була б дуже велика, але я не вірю в те, що все це здійсниться.

Чому?

Я не вірю в те, що США введуть проти Китаю подібні санкції, оскільки це буде потужний тиск на американську економіку. Трамп на це не піде. Тож поки що немає нічого, крім погроз.

Тим більше, США і Китай досить довго дискутують щодо торговельної угоди. Американці спробували запровадити мита на рівні 135% для китайських товарів, але ці мита проіснували не більше тижня. І зараз сторони повернулися до взаємних мит на рівні 20-30%.

Тому закликаю обговорювати дії американців, а не слова.

А, на вашу думку, Штати готові і зацікавлені в тому, щоб, як сказав міністр фінансів США, довести російську економіку до колапсу?

Якщо ми побачимо дії в цьому напрямку, то скажемо, що США цього хочуть. Поки що це просто заяви.

А як наші удари по російській нафтопереробці, енергетичній інфраструктурі, портах впливають на російську економіку, які проблеми створюють і наскільки скорочують можливості РФ воювати? Reuters нещодавно підрахував, що Україна вивела з ладу 17% нафтопереробки РФ.

Я теж бачив цю цифру, і це все добре, але це не те, що може зупинити війну. Так, наші удари по нафтопереробці РФ справді впливають, зокрема зменшують загальний обсяг нафтопродуктів на внутрішньому російському ринку, що перекривається за рахунок Білорусі. Та хочу наголосити: все це не впливає на війну. Це слід розуміти, щоб ми не перебільшували значення певних речей. Це важливо, це погіршує загальний стан російської економіки, але це не є критичним для неї.

Як ви оцінюєте стан російської економіки зараз, її запас міцності і курс, яким вона прямує? Які в неї перспективи без додаткового, тобто зараз обіцяного тиску США і у випадку, якщо Штати вчинять так, як сказав їхній міністр фінансів?

Запасу міцності у російської економіки не лишилося. Росія увійшла в режим технічної стагнації, про це сказав голова Сбербанку РФ Герман Греф. Але не варто тішити себе ілюзіями з цього приводу, бо доки за спиною у російської економіки стоїть Китай, він буде за рахунок перебирання на себе економічного суверенітету Російської Федерації фінансувати російську війну.

Російська економіка зараз перебуває у надзвичайно важкому стані. Втім, радянська економіка, перебуваючи у надзвичайно важкому стані, проіснувала п’ять років – до розвалу Радянського Союзу. Немає механізмів, які здатні протягом тижня зупинити війну Росії проти України через економічні проблеми РФ. Створення економічних проблем для Росії – це гра в довгу, це не є механізмом тактичних дії. Тактичні дії – це, наприклад, посилення ЗСУ. А стратегія – це санкційні обмеження та економічні проблеми для Росії, це вторинні санкції проти країн, які купують російську нафту. Але ці речі дають результат не швидко, а відіграватимуть певну роль тривалий час. Саме тому так важливо розуміти місце Китаю в цій історії, і на сьогоднішній момент його роль вкрай негативна для нас.

Виходить, за підтримки Китаю Росія справді може “воювати вічно”, як колись зазначали росіяни?

Китай нічого не робить безкоштовно. Поки в Росії є гроші, які вона отримує від продажу нафтопродуктів, Китай буде продавати їй товари, які перекриватимуть потреби внутрішнього російського ринку. Китай – не альтруїст і нічого не робить безкоштовно. Тому сказати, що Росія за допомогою Китаю воюватиме завжди, не можна. Чим платитиме Росія Китаю за цю допомогу? Коли у Росії закінчаться гроші, Китай не допомагатиме їй зовсім або вимагатиме в обмін на допомогу територіальні поступки. Тож там не все так просто, і там немає лінійних схем.

Якщо на війну Росія буде знаходити гроші і воюватиме за підтримки Китаю, то які тоді соціальні та економічні реалії чекають на росіян у найближчі роки?

У Росії сьогодні немає організованої опозиції, там подавлене будь-яке інакодумство. У певних суб’єктах федерації, доведених до країв, цілком імовірно, можуть бути стихійні бунти, які будуть дуже жорстко придушуватися силовими структурами при повному замовчуванні ЗМІ.

Вся історія російської державності – це історія диктаторських режимів чи то у вигляді монархій, чи то у вигляді монополії на владу з боку певної партії, зокрема комуністичної. Росія ніколи не була демократичною державою, хіба що протягом незначних періодів, наприклад, на початку 90-х років, і то за умови широких повноважень президента. А так, Росія завжди була тоталітарною державою. А в тоталітарній державі виховується певний психотип населення, яке в кращому випадку на кухні може дозволити собі деякі висловлювання, а в реальній дійсності мовчить і терпить. Мовчати і терпіти – це особливість нинішнього російського менталітету.

Тож якщо раптом у Росії почнуться бунти, вони просто жорстко придушуватимуться, і все. Для того, щоб відбувалися якісь демократичні процеси, має бути опозиція з організаційним центром – без цього народний бунт перетворюється на стихійне лихо.

Тобто навіть якщо відбудеться стрімке падіння рівня життя російського населення, росіяни мовчатимуть. У демократичних країнах погіршення умов життя населення, як правило, призводить до зміни політичного устрою через демократичні вибори.

От що було рушійною силою розвалу Радянського Союзу? Народно-демократична революція? Ні! Тому я й кажу, що стрімке зниження рівня життя населення, утворення системи дефіцитів та скорочення товарів народного споживання жодним чином не вплине на політичний устрій Росії. У цивілізованих країнах зниження рівня життя призводить до зміни політичного устрою та керівництва при владі. А в Російській Федерації, у тоталітарній країні, цього не буде, бо тамтешній психотип населення вибудований у механізмах сприйняття тоталітарної влади, тобто росіяни готові жити гірше. І це не означає, що будуть якісь стихійні процеси. Якщо стане зовсім погано, буде бунт, який завершиться жорстким придушенням його. А в Росії від цього нічого принципово не зміниться.

Як тоді діяти Україні і світу щодо Росії, яка має настільки потужну підтримку Китаю, як змусити її до завершення війни? Наскільки довго війна може тривати, якщо на санкції Заходу жодних сподівань, а наші удари по російській території теж принципово нічого не змінюють у цій війні, як ви кажете?

Рішення про закінчення війни буде ухвалюватися не в Кремлі. Рішення про закінчення війни ухвалюватиметься в Пекіні. Це головний постулат, який ми повинні зрозуміти. З Кремлем нема про що говорити – слід говорити з Пекіном і Вашингтоном. Тільки там, на зустрічі Вашингтону і Пекіну, будуть ухвалюватися рішення щодо подальшої долі українсько-російської війни. Без китайської підтримки Росія війну вести не зможе.

Наскільки Китай зацікавлений у тому, щоб війна в Україні тривала, і чому?

Китай вибудовує біполярний світ і формує з себе новий центр ухвалення геополітичних рішень. Це є основною метою Китаю. Китай створює довкола себе коло країн, які в своїй зовнішній політиці будуть орієнтуватися на позицію Пекіну, а не Вашингтону.

Що може змусити Китай наказати Росії згортати війну, ну, або просто припинити допомагати їй, позбавивши змоги воювати?

Тут ми повертаємося до початку нашої розмови. Китай – це світова фабрика. Він не може існувати і годувати 1,5 мільярди власного населення, якщо в нього не буде ринків збуту власної продукції. Сьогодні загальний обсяг товарообігу між Росією і Китаєм складає 200 мільярдів доларів, між Євросоюзом і Китаєм – 850 мільярдів доларів, між США і Китаєм – близько 800 мільярдів. Сукупно обсяг товарообігу між США, Євросоюзом і Китаєм становить 1,6 трильйонів доларів на рік. Замістити ці два ринки Китаю нема чим. Тому Китай буде йти на поступки, щоб зберегти ці ринки. Відтак, консолідована позиція Європи і США щодо пошуку компромісів із Китаєм – не тиску, а пошуку компромісів – може дати результат.