Росія готова до переговорів, але не готова поступатись: яка в цьому роль Ердогана

Події попередніх тижнів, а саме мобілізація в Росії та панічне за швидкістю оголошення і проведення незаконних референдумів на тимчасово окупованих територіях України, є свідченням чергового провалу планів російського керівництва. Блискавична операція сил оборони України зі звільнення Харківської області поставила під загрозу всі воєнні здобутки РФ і завдала нищівного удару по репутації Кремля в очах власного населення, яке традиційно не пробачає лідерам поразок.

Таке ж швидке “приєднання” тимчасово окупованих регіонів України до Росії також не зможе запобігти неминучому краху диктатури Путіна. Детальніше читайте в OBOZREVATEL.

Мобілізація і незаконні референдуми – передостанні шанси Росії не програти

Саме з цієї причини мобілізація і незаконні референдуми стають для Путіна передостаннім (перед зброєю масового ураження) шансом закріпити результати провальної військової кампанії та продемонструвати населенню Росії якусь подобу перемоги або тільки “не поразку”. З іншого боку, це означає, що Кремль не збирається поступатись окупованими територіями, а мобілізацією прагне забезпечити контроль над ними за будь-яку ціну. Тому є достатньо висока ймовірність того, що останні рішення Кремля свідчать про окреслення своїх територіальних захоплень, які будуть головною позицією Росії на майбутніх перемовинах про закінчення війни, на які вже починають натякати найбільші російські партнери – Індія та Китай. Подальше затягнення бойових дій продовжує негативно впливати на європейську та світову економіку, тому на саміті Шанхайської організації співробітництва лідери Китаю, Індії та інших країн, можливо, чинили тиск на російського президента з метою підштовхнути того до мирних перемовин.

Ердоган прагне стати миротворцем і підштовхує Росію до перемовин

Особлива роль у цих процесах, очевидно, належить президенту Туреччини Реджепу Ердогану, який упродовж усієї війни успішно демонструє дива дипломатичної еквілібристики. Якщо в економічному плані Туреччина продовжила зміцнення взаємовигідних зв’язків із Російською Федерацією, то політичні заяви Стамбула про підтримку територіальної цілісності України та вирішальний внесок Туреччини в повернення українських захисників “Азовсталі” свідчать про те, що Ердоган зовсім не збирається бути союзником Кремля. Президент Туреччини наполегливо виконує свою роль, яка цілковито вкладається в концепцію того, що його країна є великим мостом між Європою та Азією. В межах цієї політики офіційний Стамбул із перших місяців війни послідовно працює над організацією переговорних процесів, які можна вважати успішними (березневі домовленості й зернова угода).

Тому варто звернути увагу на заяви міністра закордонних справ Туреччини Мевлюта Чавушоглу, які були озвучені в Японії: “Справді, після зустрічі двох лідерів (маються на увазі президенти України й Росії) зараз може бути припинення вогню”. Щоправда, він зазначив також, що “…чим довше продовжується війна, тим складнішою вона стає. В Самарканді президент Путін на зустрічі із нашим президентом сказав, що вони можуть повернутися до перемовин. Звичайно, вони кажуть, що є нові умови”. Окрім того, турецький міністр запевнив, що “окуповані нині землі — це землі України”. Однак ще більшої уваги заслуговують слова Чавушоглу про те, що “наша мета — організувати зустріч двох лідерів для ухвалення рішень на рівні глав держав”.

Позиції України абсолютно законні та підтримуються більшістю країн світу

Отже, можна спрогнозувати, що Стамбул знову може стати майданчиком для українсько-російських перемовин, а головна їхня інтрига – це позиції та умови сторін, з якими вони вийдуть на ці перемовини. Позиції України очевидні та абсолютно законні – припинення вогню, повна деокупація українських територій і відновлення територіальної цілісності, що підтримується більшістю країн світу. Такі ймовірні російські умови як демілітаризація, денацифікація чи позаблоковість мають бути абсолютно неприпустимими для українського народу. Зазнавши збройної агресії, Україна навпаки буде розбудовувати найсильнішу армію в Європі, а щодо міфічної денацифікації – то в Україні з 2015 року діє Закон “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”. Крім того, нейтральність і позаблоковість суперечать як Конституції України, так і її інтересам, тому вступ до НАТО має бути пришвидшений (Україна 30 вересня подала заявку на вступ у НАТО за пришвидшеною процедурою. – Ред.) і стати в майбутньому надійним інструментом стримування імперських амбіцій Росії. Всі інші умови щодо російських репарацій, гуманітарних та економічних аспектів можуть бути варіативними та обговорюватись надалі.

Росія не демонструє ознак консенсусу – тиск має продовжуватися

З іншого боку, ми розуміємо, що Кремль має отримати на перемовинах якісь результати, за якими він може звітувати всередині Росії про хоч якусь перемогу або відсутність явної поразки. Головну ставку російське керівництво зробило на незаконні референдуми, які вони вже легітимізували нашвидкуруч. Світові лідери попереджали й після анексії ще раз підтвердили, що не визнають фейкові підписання про входження 4 регіонів України до складу Росії. Згідно із заявами США, Великої Британії, Європи, Туреччини та ін. – усі тимчасово захоплені регіони є територією України, і вони надалі постачатимуть Україні зброю та іншу допомогу для відновлення суверенної цілісності. Крім того, заяви Зеленського про подання заявки України на вступ до НАТО і можливість переговорів із Росією не за часів президентства Путіна свідчать про одне – Україна й надалі захищатиме свої території.

Тому, попри всі зусилля Туреччини з організації та забезпечення мирних переговорів між Україною і Росією, їхній результат поки що недосяжний із причини повної відсутності консенсусу між сторонами. На поступки Російська Федерація може піти тільки тоді, коли її керівництво усвідомить, що кожний день війни наближає їхню країну до неминучої глибокої економічної та соціальної кризи.