Селезньов: Путін має намір кинути в Україну мільйони солдатів, але не готовий до наступу. Інтерв’ю

Під час “часткової мобілізації”, оголошеної в Росії, може бути призвано не 300 тисяч, а 1,2 мільйона осіб з ймовірністю збільшення до 2 мільйонів осіб. Але мобілізаційна машина країни-агресора працює вкрай погано. Призовники змушені самі забезпечувати себе аптечками та зимовим екіпіруванням. Їх кидають на фронт без необхідного навчання та злагодження.

Цей поспіх пов’язаний із величезними втратами армії ворога на фронті, які становлять у середньому 500 осіб на день. Ворог не має можливості наступати і робить ставку на збереження статус-кво, утримання вже захоплених територій та “приєднання” їх до РФ до ювілею кремлівського диктатора Володимира Путіна.

Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL висловив військовий експерт Владислав Селезньов.

Минув тиждень з моменту оголошення в Росії так званої часткової мобілізації. Чи можна побачити перші ознаки реалізації такого рішення на фронті?

– Безумовно, перші ознаки того, що мобілізовані російські громадяни з’являються на фронті, є. Але поки що ця інформація не систематизована. Зачекаємо, доки ця інформація підтвердиться з кількох джерел.

Але вже можна говорити про тенденції. Як на мене, вони цілком очевидні та дуже важливі. Насамперед мобілізаційна система в РФ працює дуже погано. Є низка фактів, які це підтверджують. Багато позицій щодо речового забезпечення російських мобілізованих покладаються на них самих. “Будьте люб’язні, самі дістаньте медичні аптечки, елементи екіпірування, які відповідають зимовому періоду ведення бойових дій. Самі вирішите питання із зв’язком та іншими засобами”.

Ми бачимо, наскільки безглуздо працює система призову. Ми бачимо курйозні випадки, коли призивають громадянина РФ, який помер 5 років тому, або інваліда першої групи, візочника. Є й випадки, коли намагаються призивати громадян другого та третього рівня обліку. Ми бачимо, як активно “голосують ногами” російські ура-патріоти, які ломанулися куди тільки можна, щоб перетнути державний кордон РФ, усіма правдами та неправдами спробувати уникнути призову в армію по мобілізації.

Я думаю, що такі тенденції спостерігатимуться й надалі, оскільки очевидно, що план мобілізації у 300 тисяч – це лише перша хвиля. Кулуарно говорять про те, що до російського війська планують призвати до 1,2 мільйона з ймовірністю збільшення до 2 мільйонів осіб. Думаю, на ці позиції росіяни і виходитимуть.

Я впевнений, що найближчим часом, як мінімум на східному фланзі українсько-російського фронту, з’являться перші мобілізовані, бо щодобові втрати російської армії становлять близько 500 осіб. І це лише вбитими. А санітарні втрати ще більші. Це говорить про те, що росіяни мають крайню потребу в людських ресурсах.

Але мобілізація створює інші проблеми. Це означає, що ті військові, які стануть у бойові порядки, не будуть забезпечені відповідним чином – їх просто не встигнуть забезпечити. І вони будуть непідготовленими – їх просто не встигнуть підготувати. І тим більше вони не пройдуть через етап бойового злагодження, бо це процес нешвидкий. Місяць або навіть два необхідно готувати підрозділи для того, щоб вони могли ефективно виконувати бойові завдання.

– Ми бачимо, що ворог дуже поспішає. Він поспішає з мобілізацією, поспішає з перекиданням нових сил на український фронт. Але ми також розуміємо, що погодні умови погіршуватимуться і стануть не надто сприятливими для ведення бойових дій. Що може встигнути зробити ворог протягом найближчих тижнів?

– Ворог намагається зберегти статус-кво, який є на сьогоднішній день. Фактично зараз понад 95% території Луганської області перебувають під контролем російських окупантів. Більшість Донецької та Херсонської областей, чимала частина Запорізької області перебуває під їхнім контролем.

Пройшли ці фейкові референдуми, і думаю, зараз на основі їх Росія намагатиметься включити ці регіони України до складу РФ, щоб потім, до 70-річного ювілею російського президента, повідомити про те, що “російська земля приросла новими регіонами”. Відповідно, росіяни утримуватимуть ці рубежі.

Але я не думаю, що зараз вони мають ресурси, можливості та навіть бажання йти у наступ уперед. Ресурсів катастрофічно не вистачає.

Ми бачимо, що знизилася інтенсивність ракетних обстрілів по території нашої країни. Це пов’язано з тим, що зменшилися резерви тих самих ракет. Вони почали активно використовувати безпілотники-камікадзе, отримані у межах військово-технічного співробітництва з Іраном.

Зараз на порядку денному росіяни мають серйозне питання про переведення всієї промисловості на військові рейки для того, щоб у короткі терміни значно збільшити виробництво продукції військового призначення. Але по групі високоточного озброєння, яке потребує відповідних комплектуючих із ЄС, вони мають проблеми. Зокрема, є проблеми з виробництвом високоточних ракет класу Х-101, “Іскандер”, “Калібр”, “Онікс” та “Кинжал”.

Але вони мають можливість у досить швидкому темпі кратно збільшити виробництво снарядів калібру 122 та 152 та ракет до систем залпового вогню “Град”, “Смерч” та “Ураган”.

– У Білорусі, ймовірно, могла розпочатися підготовка до прийому військових ешелонів із РФ. На це вказує той факт, що залізничники цієї країни перевіряють інфраструктуру та складають новий графік руху поїздів. Чи вважаєте ви, що ворог може активніше залучити Білорусь, зокрема її регулярні війська?

– Я можу повернути нас до нашого діалогу, який відбувся приблизно три місяці тому, коли ми міркували про перспективи можливого наступу білоруських військ через північний кордон, щоб перерізати шляхи постачання українських Сил оборони через західний кордон з боку Польщі.

Тоді я сказав, що білоруська армія не має бажання наступати, не має відповідних ресурсів. Вона буде готова наступати у тому разі, якщо близько 20 тисяч російських солдатів, а це приблизно 25 батальйонних тактичних груп, пліч-о-пліч з ними будуть готові йти в наступ.

Подивимося. Цілком можливо, що частина з цих 300 тисяч мобілізованих військовослужбовців РФ можуть переміститися на територію РБ, оскільки для росіян архіважливо призупинити потік матеріально-технічних засобів, які отримує Україна від наших західних партнерів.

Як Росія може це зробити? Шляхом контратаки у напрямку з боку Бреста через Ковель, Луцьк і далі на південь у бік Львова. Другий напрямок удару – через Сарни на Рівне. У такий спосіб перерізається один із маршрутів постачання військово-технічної допомоги Україні.

Де-факто виходить, що Білорусь є учасником воєнного конфлікту. Думаю, під це вони навіть вигадають історію, бо дивіться, як усе складно виходить: 30 вересня Росія може включити до складу РФ чотири українські регіони. Так, статус “спеціальної воєнної операції” до певної міри трансформується, бо як, якщо Росія вважає Запоріжжя “споконвічно російським містом”, вона цілком може оголосити війну Україні, яка, на її думку, незаконно утримує Запоріжжя.

Відповідно, Білорусь як країна-сателіт у разі “агресії” щодо країни-учасниці ОДКБ формально має підстави вступити в бойові дії.

До речі, у білоруській армії немає абсолютних пацифістських настроїв. Вони швидше орієнтуються на ситуацію. Я не впевнений, що білоруська армія у повному складі відмовлятиметься від бойових дій, навіть розуміючи всі наслідки. Тому що репресивна машина в Білорусі працює, можливо, дещо слабше, але так само ефективно, як і в РФ.

Так, цілком імовірно, що в перспективі росіяни намагатимуться наситити підрозділами своєї армії бойові порядки білоруських військ, а далі намагатимуться атакувати Україну з північних регіонів.

Але поки що йдуть підготовчі процеси. Не можна сказати, що такий варіант розвитку подій може статися у найближчі 2-3 тижні. Для війни це величезна кількість часу, тому ми можемо прогнозувати такий варіант розвитку ситуації, але орієнтуватимемося на нього загалом.

Поки що є інформація про створення умов прийому у величезній кількості озброєнь і техніки, ешелонів на території РБ. Але ми не маємо виключати й певних контрдій. Ми бачили, наскільки ефективною була рейкова партизанська війна на території Білорусі у березні-квітні. По суті, там були задіяні аматори. Але що заважає українським Силам оборони серйозніше підключитися до цього процесу для того, щоб максимально нівелювати переміщення вантажів військового призначення з території Росії на територію РБ?

Знову ж таки, ми не знаємо, яких угод було досягнуто під час нещодавньої зустрічі Путіна та Лукашенка у Сочі. Тому уважно спостерігаємо за ситуацією, бо цілком очевидно, що Путін не збирається зупинятися. Позиція колективного Заходу не дозволяє нам бути впевненими в тому, що опір Путіна та його армії зламано. Тому можливо, що розвиток ситуації може бути загрозливим.

Але те, що українські Сили оборони мають можливість для створення оборонних рубежів та знищення противника вздовж північного кордону, це очевидно. Але як ця ситуація розвиватиметься, поки що складно сказати.

Поки що ми бачимо перші ознаки. Вони досить симптоматичні, але тільки один цей фактор не дозволяє нам з повною впевненістю говорити, що протягом найближчого місяця війська РБ перейдуть у наступ.