Селезньов: Україна цього року переможе, терміни вказані. Інтерв’ю

2023 рік стане роком Перемоги України у війні з Росією. Найбільшій мрії українців судилося здійснитися. Це може статися або у травні цього року, або в серпні. Водночас є дві головні умови для повного звільнення української території та виходу на кордони 1991 року: збереження західних санкцій щодо країни-терориста Росії в нинішньому обсязі й достатнє постачання озброєнь та боєприпасів українській армії.

Наразі армія ворога зіткнулася з низкою проблем. Вона зазнає “снарядного голоду”, через що артилерійські обстріли українських позицій стали менш інтенсивними. Російський ВПК не справляється з колосальним навантаженням і не може виробляти снаряди в тому темпі, в якому вони витрачаються окупантом. Армія ворога зазнає колосальних втрат, частково пов’язаних і з безглуздістю російських генералів. Штурм українського Бахмута апріорі не може закінчитися успіхом росіян, але все ж таки вони продовжать його штурм. Такий прогноз в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL озвучив військовий експерт Владислав Селезньов.

– Підбиваючи підсумки 2022 року, генерал Залужний повідомив, що українська армія звільнила 40% захоплених Росією з 24 лютого територій. Чи можемо ми цього року вийти на стовідсотковий результат?

– Про це говорить і глава Головного управління розвідки генерал Кирило Буданов, і екскомандувач армією США в Європі генерал Бен Ходжес, і ексспецпредставник США в Україні Курт Волкер. Усі ці посадові особи визначають дві можливі дати повного визволення України.

Перша дата, яка здається мені надто оптимістичною – це кінець травня цього року. Друга дата – серпень. Вона здається мені реальнішою.

Але кожен із цих посадових осіб наголошує, що повне звільнення можливе за умови збереження санкційної політики колективного Заходу щодо РФ та за відповідних поставок озброєння, техніки та боєприпасів для потреб українських Сил оборони.

Отже, план такий, що цілком може бути реалізований. На чому ґрунтуються такі припущення?

Ми бачимо стагнацію російського військово-промислового комплексу, бачимо, наскільки неефективно російські генерали керують “спеціальною військовою операцією”, бачимо колосальні втрати російських окупантів. Власне, всі передумови складаються саме так, що дати, озвучені вказаними військовими чиновниками та експертами, можуть стати реальністю.

Причому йдеться саме про стовідсоткове звільнення нашої території в межах 1991 року.

– Ви вважаєте, що головна запорука нашого успіху – це все-таки постачання західних озброєнь?

– Те, що вважає військовий експерт Селезньов, – це дуже відносна позиція. Але ось те, що визначає головнокомандувач Збройних сил генерал Залужний у частині необхідного українській армії, щоб звільнити всю територію нашої країни, – це 300 танків, 600-700 броньованих машин і 500 артилерійських гармат і боєприпасів до них.

Це дуже вагомий аргумент для наших дипломатів. Цілком очевидно, що на переговорах із нашими західними партнерами саме ці цифри постійно звучать як аргументи. Якщо країни колективного Заходу хочуть припинити найбільший за масштабами військовий конфлікт на Європейському континенті з часів Другої світової війни, то необхідно надати нам техніку, озброєння та боєприпаси в тих кількостях, про які заявляє генерал Залужний.

– Отже, можна сказати, що в цьому питанні мобілізація у Росії, діяльність російського ВПК відіграють другорядну роль?

– Я не став би настільки категорично стверджувати, що всі рухи, які здійснює російська окупаційна армія, абсолютно безперспективні. Я акцентував би на наступних позиціях.

Безумовно, проведення часткової мобілізації в РФ дозволило наситити бойові порядки російських окупантів відповідною кількістю особового складу. Ті ж “чмобіки” погано забезпечені і навчені, але це та сила, яка підвищує бойові можливості російської окупаційної армії.

Російська оборонна промисловість не спроможна забезпечити всі потреби російських збройних сил насамперед у частині артилерійських снарядів. Ми бачимо, що з цим вони мають серйозні проблеми. Снарядний голод очевидний.

Звичайно, путінська Росія намагатиметься знайти якісь варіанти, щоб змінити хід війни на свою користь, але співвідношення економічного потенціалу країн, що входять до групи “Рамштайн” 50+ та Російської Федерації, навіть з урахуванням країн-союзників, країн-сателітів, не на користь російської окупаційної армії.

А це означає, що ми знову виходимо на ту саму позицію, з якої розпочали наш діалог. Україна цього року переможе, терміни вказані. Останній аспект, який залишається відкритим, – ціна цієї перемоги, якими силами та ресурсами Україна розплачуватиметься за неї – людськими, технічними та економічними.

– Уточнення щодо мобілізації. Як ви вважаєте, знищення сотень “чмобіків” у Макіївці може сприяти тому, що охочих вбивати українців стане набагато менше в Росії?

– До цього заходу ще потрібно додати “бавовну”, яка сталася на території Херсонської області. Буквально сьогодні (3 січня. – Ред.) у стрічках новин з’явилася інформація про те, що трапився новорічний прихід HIMARS, і тут ми отримали до 500 російських військових убитими та пораненими на території Херсонської області.

Так, безумовно, це вплине. Генерал Буданов заявляє, що російська армія з 5 січня готова оголосити загальну мобілізацію, вкрай непопулярний крок. І на тлі величезних втрат через безглуздість російських командирів уся ця ситуація негативно впливатиме на настрої в російському суспільстві.

Рішення про загальну мобілізацію в РФ порушує громадський договір щодо непризову непрофесіоналів. Але навіть ті, кого призвали до збройних сил РФ, знищуються вогнем української артилерії, і цьому всіляко сприяють безглузді командирські рішення російських генералів.

– Питання щодо Бахмута. За оцінками британської розвідки, пік російського тиску вже позаду і успіх окупанта малоймовірний. Чи погоджуєтесь ви з такими висновками?

– Давайте по порядку. У чому відносний успіх російських окупантів на цій ділянці фронту? Активне використання артилерії – ми говорили про те, що наразі Росія відчуває снарядний голод, є проблеми з достатньою кількістю снарядів. Для порівняння: ще кілька місяців тому російська армія могла вести артилерійський вогонь, використовуючи 60 тисяч снарядів на добу. Зараз вони набирають 20 тисяч, причому далеко не завжди.

Снарядів банально не вистачає, а російська промисловість не встигає випускати потрібну кількість. Це перше. Друге – є величезні втрати армії окупанта. Запаси російських “чмобіків” вихолощуються. І це також проблема.

Коли британці говорять про те, що Росія втрачає певні можливості щодо штурму Бахмута, їхні висновки логічні з огляду на ці два фактори. Але якщо ми звернемо увагу на передислокацію російських військ, зокрема й російських десантників, які зосереджуються в районі Бахмута, не в одній точці – на північ, на південь і безпосередньо на Бахмутському напрямку, то можна зробити висновок про те, що путінська армія не відмовляється від своїх планів із захоплення Бахмута. Очевидно, що бої продовжуватимуться й надалі.