– Що ж ви за матір така? Діти ледь кінці з кінцями зводять, а ви собі квартиру в новобудові купили?! Який сором – кричала сваха мені в слухавку

Коли чоловік заявив мені, що хоче зі мною розлучитися, я мало не зомліла.

Мені не було прикро, не було боляче, мені було дуже страшно. Справа в тому, що все життя я прожила в його квартирі, яка дісталася йому в спадок від бабусі.

Тепер він планував тут жити зі своєю новою пасією. Куди мені з донькою податися?

Довелося орендувати житло. На оплату комунальних треба було віддавати останні копійки.

Дякувати Богу, що Алінка моя одразу після закінчення школи вступила на бюджет. Університет її мрії знаходився в іншому місті, тому моя доня вибила собі місце в гуртожитку і поїхала здобувати освіту.

Мені, звісно, фінансово стало трохи легше, але я розуміла, що все життя тинятися по орендованих квартирах не буду. Виїхала на заробітки в Італію.

– Мамусю, можеш не переживати. Тато віддав нам з Максимом свою квартиру. Тепер на дачі живе зі своєю Мариною.

Я раділа, що моя дитина прилаштована. Вирішила трохи підзаробити і собі на якесь житло. Я ж зовсім сама. У мене ні друзів, ні чоловіка, ні кавалера заможного. Треба про себе подбати.

За 6 років змогла накопичити пристойну суму, та й дітям щомісяця висилала. Думала, вони собі відкладуть на більш простору квартиру. З двома дітками в двокімнатній квартирі тіснувато.

Але коли я нарешті повернулася в Україну на мене чекало розчарування. Діти навіть і не думали економити. Жили на широку ногу, от у них нічого за ці роки і не назбиралося.

Але я зробила для них, що могла. Настав час і про своє майбутнє потурбуватися.

Навіть припустити не могла, що це стане приводом для моєї свахи облити мене брудом.

– Що ви за матір така? І ж не соромно!

– Ви про що?

– Про вашу квартиру! Собі купили студію в новобудові, а могли б ті гроші дітям віддати. Вони ж, бідолашні, в тій двушці ледве туляться.

– Я їм щомісяця відправляла по 100 євро, а на свята і Дні народження втричі більше. Куди поділися ті гроші?

Сваха мовчала, а я вже не могла себе стримувати:

– А ви що своєму синові дали? У вас же і квартирка в центрі, і дача за містом, а самі ні гривні онукам не дали. Тільки й думаєте про те, як собі нові чобітки з кофтинкою прикупити.

– Та як ви смієте? Та я… Та ви…

Більше цього слухати я не хотіла. Кинула слухавку.

Вважаю, що все зробила правильно і провини за собою не чую. Донечку я, звісно, напризволяще не покину, але й жертвувати собою заради когось не буду. У неї є чоловік, а я геть сама…

Хто про мене подбає?

Команда “Пошепки” повністю підтримує читачку, яка поділилася з нами цією історією. Їй не повинно бути соромно за те, що вона вирішила забезпечити собі гідну старість. Жінка важко працювала, щоб отримати життя, про яке давно мріяла. Це гідне поваги.

А на чиєму Ви боці в цій історії?