Щось не подобається – їдьте назад! – У мене сльози на очі навернулися після того, що сказала вчителька моєї доньки…

На Львівщину ми приїхали два роки тому. Раніше жили в Торецьку. Ви не уявляєте, яке це було гарне й затишне місто, ми ніколи не планували переїжджати. А зараз ви бачили що там? Руїни, каменя на камені не залишилось.

Я обрала невеличке місто на Львівщині, хотіла, щоб була можливість будь-якої миті виїхати до Польщі. В мене є двійко діточок. Лариса в сьомому класі навчається, син – у другому. Живемо ми в невеличкій хаті на околиці. Вона була в зовсім занедбаному стані, але нам допомогли зробити косметичний ремонт. 

Що вам сказати, почуваємось ми тут не затишно. Якби була можливість – давно б додому поїхали. Місцеві нас не люблять, це відчувається. Дітям важко спілкуватися українською і через це їм увесь час роблять зауваження. Мені це неприємно. Сама ж влаштувалась на роботу в шкільну їдальню. Платять мало, та є можливість забирати залишки харчів додому. А це неабиякий плюс.

Так от, днями приходить моя донька до мене в їдальню в сльозах.

– Що сталось, Ларисо?

– Вчителька дала нам контрольну і я її завалила.

– Що за контрольна?

– Раніше вона задавала вивчити місцеві слова, дала нам список, я там нічого не розуміла, якісь знайшла, якісь ні. Та це було додаткове завдання, в підручнику такого не було, тому я подумала, що робити те не обов’язково. А вона взяла й контрольну дала.

– А інші як написали?

– Здебільшого добре. Але от ти знаєш, що таке путня? Я думала, що то шлях, тобто “путь”, а виявилось зовсім ні!

– Так чому ти не пояснила, що не місцева і не мусиш знати ті слова.

– Я казала, та вчителька почала кричати, що я нах*ба!

Я не стала чекати, відразу пішла до тієї вчительки розбиратися.

– Ви що не розумієте, що ми нетутешні, нам важко.

– То їдьте назад! Не хочете вивчати місцеву культуру й звичаї, то нема вам що тут робити!

– Я б поїхала, та нікуди!

Скандал був такий, що й директора викликали. Та я впевнена, що моя дитина  ні в чому не винна. І не хочу, аби такі ситуації були надалі. А ви що б на таке сказали?