Син написав на контрольній роботі твір про зайців. Коли ж приніс роботу додому, аби показати цю “казку” – я аж за голову взявся. Не вистачало, аби мене через це до школи не викликали на бесіду з психологом та завучем! От звідки діти взагалі про ТАКІ РЕЧІ ЗНАЮТЬ в малому віці?! Раджу вам всім прочитати цей шедевр мого сина.

Цей твір про зайців вже точно не отримає гарної оцінки, однак, з фантазією у хлопчини все в порядку. Правда тільки завела вона його зовсім не в ту сторону …

Твір про зайців

Прокидаюся я якось вранці від головного болю (вчора добре відзначили свято) з наполегливою ​​вимогою:

– Тато, ну тато, нам вчора твір задали, і мені за нього вчитель нічого не поставив. Всім поставив, а мені ні. Давай я тобі його прочитаю. Тату, ну тато …

– Сашко, насилу кажу, давай потім (голова тріщить), все одно зараз нічого не зрозумію, навіть слухати не можу.

Уламав він все-таки мене. Тема-то хоч яка була – питаю.

– Про природу треба було написати, я і написав про ліс і зайців. …

– Ну давай ..

Тепер постараюся дослівно переказати сам твір – трохи більша частина шкільної сторінки в лінійку.

Отже. В одному лісі – почав Сашко, – побудували завод, де з зайців шили шуби (після перших слів, очі мої стали самі собою повільно відкриватися). І ось, коли на завод привели чергову партію зайців, вони вирішили організувати втечу (перед очима стали спливати кадри з Освенцима … довга низка нещасних зайців перед величезними заводськими воротами на тлі чадних труб. Свідомість почала прояснюватися). Кілька зайців зібралися в купку і почали обговорювати план втечі. Було вирішено зробити підкоп під колючим дротом і втекти в ліс (не дивлячись на пульсуючий головний біль, я став повільно складатися навпіл. Підпільники, блін).

І ось, коли підкоп був готовий, кілька зайців вирвалися на свободу і швидко побігли в ліс. За ними почали стріляти, але зайці ухилялися від куль. Тоді в погоню кинулися охоронці з собаками (природно – стільки шуб без дозволу тікає. Тиха істерика, сміятися не можу, боюся голова розколеться, сльози з очей). Один заєць довго тікав по лісі, і йому вдалося відірватися від погоні (доля інших невідома, можливо, що шубу з них носив хтось із читачів цього листа. Зупинися – сину – не продовжуй – пожалій). Нарешті виснажений гонитвою заєць влетів на лісову галявину і впав на траву, важко дихаючи (спасибі тобі заячий бог, вберіг, не дав згинути на заводі … мукання в подушку). І тут зайцю на ніс з дерева впав осінній жовтий листочок, заєць подивився на нього (ви це уявляєте?) І сказав:

– КРАСА – ТО ЯКА!

(Завіса, як я не помер, досі не знаю.)

Як Вам такий твір?