«Те, що окупанти пакують речі, говорить про те, що вони вірять в ЗСУ», — Наталя Гуменюк

Терор півдня України не зупинявся взагалі з 24 лютого минулого року, але в останні тижні він перетворився на суцільний жах. Нелюди обстрілюють не лише порти та склади, а й житлові будинки, музеї, церкви, історичні пам’ятки, які внесені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Про ситуацію по той бік фронту й на окупованих територіях та ще про багато чого іншого «ФАКТИ» поговорили з керівницею об’єднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня України (зона відповідальності центру це Вінниччина, Одещина, Миколаївщина, Херсонщина, південна частина Кіровоградщини та Криворізький район Дніпропетровщини), капітаном 1 рангу Наталею Гуменюк.

— Пані Наталя, ворог буквально вчепився в південний регіон і не збирається припиняти терор. У росіян є чим обстрілювати нашу територію, тому атаки триватимуть. Час підльоту ракет до Одеси, Херсону, Миколаєва дуже короткий. На жаль, є влучання. Чи витримаємо ми цю навалу? Бо є сумніви, що світова спільнота дотисне росію, щоб суттєво переламати ситуацію щодо зернових угод.

— Не знаю, звідки у вас такі песимістичні настрої. Але ми віримо в те, що нас підтримують світові партнери. І ця підтримка досить потужна. Ми маємо вже певні види захисту, які можемо застосовувати, і впевнені, що ще будуть додаткові. Цивілізований світ бачить, хто насправді займається оборонною операцією, а хто тероризує.

— Але я про щоденний жах.

— Якщо говорити про всеукраїнський жах, ми вже понад п’ятсот днів його витримуємо. Чому ми маємо не витримати? Без сумнівів витримаємо, бо у нас немає іншого вибору.

— Що зараз відбувається по той бік фронту? Чи є у ворожої армії панічні настрої у зв’язку з наступом ЗСУ?

— Насправді глибокий стан ворогів має знати ГУР, а не сили оперативно-стратегічного угрупування. Ми спостерігаємо і бачимо фактично навпроти лінії фронту, що у них моральний занепад, що вони потерпають через слабку логістику і відчувають притиск вогневого контролю з боку наших Сил оборони. Вони не готові були так довго вести ці дії й це теж на них відбивається. Серед окупантів дуже багато внутрішнього розброду та розчарувань. Вони різні за соціальним і суспільним походженням. І це теж знаходить відбиття в їх повсякденному житті.

— За вашою інформацією, яка зараз ситуація на південних окупованих територіях? Чи чекають там Україну? Хоча зрозуміло, що є різниця в ставленні до України в регіонах, які були захоплені минулого року, і тими, які під окупацією з весни 2014-го. Ми за цей рік багато разів чули, що кримські гауляйтери вже почали вивозити речі. Це так?

— Те, що там працюють сили спротиву і є партизанський рух, означає, що дійсно там є кому чекати Україну і є розуміння того, що ми однозначно повернемо ці території. А те, що окупанти пакують речі, теж говорить про те, що вони вірять в ЗСУ.

— Після вибухів на Кримському мосту росіяни досі не можуть відновити повноцінний рух. Та й Чонгарський міст після завершення ремонту вже не має колишньої пропускної здатності. Що у них тепер з логістикою? Їхні пропагандисти запевняють, що більш-менш все нормально.

— У них не може бути все нормально, тому ми працюємо над тим, щоб було ненормально. Пошкоджені мости не можуть функціонувати в повну силу, яка розрахована за тактико-технічними характеристиками. Звісно, окупанти, намагаючись полагодити ці мости, витрачають сили, ресурси, гроші та час. Те, що вони запускають там легковий рух, рятує хіба що в питаннях переміщення особового складу. А перевозити озброєння, техніку, вантажі з боєприпасами вони не можуть. Тому доводиться використовувати альтернативні транспортні шляхи. А це також небезпечно, тому що ми їх знаємо.

«Те, що на окупованих територях працюють сили спротиву і є партизанський рух, означає, що дійсно там є кому чекати Україну і є розуміння того, що ми однозначно повернемо ці землі», – впевнена Наталя Гуменюк
— Яка зараз ситуація на легендарному острові Зміїний?

— Вона стабільна. Ворог час від часу намагається розвідати, що ж там відбувається, і навіть, позначаючи своє панування в Чорному морі, кілька разів його атакував керованими та фугасними авіабомбами. Але це більше схоже на демонстрацію присутності й на створення штучних перемог для свого населення, яке поглинає все, що ллється з пропагандистських каналів. Тобто «ми знову отримали перевагу, знову перемогли, знову розбомбили чергову українську військову базу». А насправді якщо вони й бомблять, то ту техніку, яку покидали там самі.

— Росіяни вже почали повертатися на затоплені після підриву Каховської ГЕС території. Як відбувається цей процес? Їм же конче треба втриматися на позиціях, які вони облаштовували майже протягом дев’ятьох місяців.

— Цих позицій фактично вже немає, тому що висока вода змила і підірвала їхній оборонний рубіж і суттєво змінила їхню карту мінних полів. Міни, які вони виставляли як загородження проти Сил оборони, якщо ті спробують перетнути Дніпро і висадитися на лівому березі, зараз розкидані по тих територіях, куди росіян змушує повертатися їхнє військове командування.

Вони намагаються відновлювати ці позиції. Але знову ж таки це витрати сил, ресурсів і часу. До того ж працювати доводитися під потужним вогневим контролем Сил оборони. Тому що ми продовжуємо контрбатарейну боротьбу і б’ємо по лівому берегу настільки результативно, наскільки можемо собі дозволити в умовах, коли ворог ховається за мирним населенням. Вивіряючи координати, чітко влучаємо в його місця розташування. І це призводить до того, що в тому числі детонують ті міни, які стихійно розкидані зараз по лівому берегу. Тобто росіяни, повертаючись на ці позиції, можуть підриватися на своїх мінах. Оскільки вони вже не в змозі достеменно знати, де само знаходяться ці мінні загородження, бо їх посунула велика вода.

— Ми кожного дня чуємо, що терористи вивели в море стільки-то ракетоносіїв, тобто що слід очікувати ракетного удару. Що зараз відбувається в Чорноморській акваторії?

— Ворог активно застосовує як підводні, так і надводні ракетоносії, виходячи з реальної ситуації, в тому числі погодної. Зараз в морі продовжує перебувати підводний ракетоносій, який вночі 27 липня завдав удар двома ракетами по портовій інфраструктурі Одещини. Цілком ймовірно, що дві ракети ще залишилися у нього на борту, тобто можуть бути застосовані протягом будь-якої хвилини поточної доби (ми розмовляли 27 липня. — Авт.).

Також можемо говорити про ймовірне заходження в пункт базування, оскільки в морі наростає шторм і ракетоносій потребує поновлення запасу. Найімовірніше, повернення на бойове чергування буде все ж таки підводного ракетоносія, тому що шторм чотири-п’ять балів для надводного надто великий — майже неможливо здійснити якісний пуск ракет. А підводному це не так критично. Він може продовжувати свою руйнівну діяльність, на жаль.

В цілому корабельне угрупування в Чорному морі складається з п’ятнадцятьох одиниць. Це і судна забезпечення, і судна прикордонної служби росії, і бойові кораблі флоту, які збирають дані про надводну обстановку і патрулюють акваторію. В тому числі вони можуть вивчати обставини, за яких можуть вдатися до тих самих провокацій під прапором третьої країни, про що говорили наші партнери. Щоб потім звинуватити в цьому Україну.

— Аналітики Інституту вивчення війни (ISW) кажуть, що росіяни підвищують бойову готовність своїх кораблів в Чорному морі, щоб забезпечити морську блокаду України й вести вогонь по суднах, які намагаються досягти наших портів. Це реальна загроза?

— Треба об’єктивно оцінювати реальність і розуміти, що навігація в територіальному морі України в принципі закрита. Крім суден, які йшли з вантажами згідно з зерновою угодою, до нас ніякі судна не прямували. Зернова угода свою дію завершила 17 липня, тому прямування суден до портів, які підконтрольні зараз Україні, не здійснюється. До того ж, по-перше, море заміноване. По-друге, ворог повідомив мореплавців через світову морську контрольну спільноту про проведення контртерористичної операції, яка почалася ще в березні минулого року. Проголошення про її завершення не було. Тобто вся ця територія й акваторія закриті для навігації. Жодне судно там не курсує. Тому по яких суднах збираються відкривати вогонь росіяни, велике питання.

– Ви днями повідомили, що ворог почав використовувати «шахеди», які зібрані на території російської федерації. Про це свідчить маркування кирилицею цих БпЛА. У вас немає інформації, яка потужність цього заводу з виготовляння дронів, який ніби запустили росіяни?

— У мене немає такої інформації.

— Тепер трошки про події минулого року. Хоча ви якось сказали, цитую: «Ми винайшли особливий стиль, як розповісти, не розголосивши, як показати, не розкривши зайвого», все одно не можу не запитати про те, що хвилює багатьох людей. Чому окупанти так швидко зайшли на південь у лютому 2022 року, на вашу думку?

— Знову таки, все досить порівняно. Що означає «так швидко зайшли»? Повністю вся історія цієї війни буде проаналізована після завершення бойових дій. Це моє переконання, по-перше. По-друге, треба пам’ятати, що ворог дуже потужно і довго готувався, в тому числі міг проводити контрдиверсійну роботу серед населення України. Вона абсолютно не виключена. Але оцінку ефективності протидії цій діяльності можуть дати лише експерти, які обізнані у всіх деталях такої інформації.

Думаю, що обов’язково висновки будуть зроблені, тому що всі бачили прорахунки й елементи, які були неефективними на початку вторгнення, коли доводилося мобілізувати зусилля, скажімо так, в екстремальному порядку. Але до такої великої війни навряд чи хтось готувався в повному обсязі. Хоча було розуміння того, що ворог нарощує зусилля і проводить якісь досить специфічні заходи. Рівень моєї обізнаності на даному етапі говорить про те, що треба почекати й зробити висновки тоді, коли будуть відомі всі факти.

— На ваш погляд, ми вже пройшли найскладніший етап війни? Чи він ще попереду?

— Я не займаюся гаданням на картах Таро і сприймаю оперативну обстановку, виходячи з її глибокого аналізу. Можу констатувати, що зараз етап бойової діяльності досить складний. Але бували етапи й складніші. Попереду нас чекає ще багато важкої роботи. А порівнювати ці періоди, скоріше, треба після Перемоги, коли буде зрозуміло абсолютна складність, результативність, ефективність проведених заходів.

— У вас, напевно, є багато прикладів мужності наших захисників, які вас вразили.

— Ми дійсно непереможні. Це щодня доводять наші хлопці й дівчата. Прикладів дуже багато.

Мене особисто дуже вразив випадок, коли, звільнивши одне із сіл Херсонщини, хлопці з 28-ї бригади виявили там кілька покинутих поні. Тваринки були налякані, зголоднілі, недоглянуті. Бійці розгорнули цілу операцію, щоб впіймати маленьких конячок і вивезти в Миколаївський зоопарк. В цьому неймовірна людяність наших бійців. На відміну від ворогів, які нищать все живе, наші борються за життя навіть тварин.

А ще розповім вам історію про стійкість нашого народу. На Херсонщині в селі Олександрівка, де точилися дуже потужні бої й була надвисока замінованість після деокупації, ми помітили диво-хату. Стіни були розмальовані патріотичними малюнками, розписані гаслами й цитатами з українських пісень. Ми зайшли дізнатися, хто автор, і з’ясувалось, що це робота 11-річної Іванки, яка всю окупацію переховувалась із батьками в льоху, бо їх хату зайняли окупанти. В дитячій кімнаті рашисти облаштували притон і вдавалися там до розпусти. Всі вишиванки, які родина берегла як колекцію, негідники спаскудили й знищили на очах у дівчинки.

Тоді вона стала виплескувати свій біль на папір. Їй здавалось, що чим більше проукраїнських життєстверджувальних малюнків вона створить, тим скоріше зникне те жахіття, яке вона пізнала на рідній землі. Так захищалася її дитяча психіка. І коли окупанти були вигнані остаточно з села, Іванка взялася крейдою розмальовувати хату, ніби освячуючи її, вичищаючи від «руського духу».

Пізніше волонтери, які допомагали селянам відновлювати будинки, подарували Іванці акрилові фарби, щоб малюнки не змивало дощем. Так хата і душа маленької талановитої художниці відновилися і розквітли. Зараз дівчинка працює над новим творчим проєктом — пише казку про захисників Херсонщини, де проведені дуже цікаві аналогії і відображена аутентичність регіону.

З такою глибинністю і гуманізмом, з такими вмотивованими дітьми ми переможемо, відбудуємось, розквітнемо. Не сумніваюсь!

Для мене військова звитяга — частина професії. А такі історії — глибокі, щемливі, особливі.

«Кожного разу, коли ми звільняємо території, ми відновлюємо нашу державу, вичищаємо її від хвороби «руського миру» і даємо їй шанс знову розквітнути», – сказала Наталя Гуменюк
— Питання, яке хвилює мене особисто. Що нам потім робити з колаборантами? Десятки тисяч людей зрадили Україну і співпрацюють з окупантами. Чудово знаю ситуацію на Донбасі. В Криму вона, мабуть, ще гірше.

— Думаю, що в першу чергу буде проведена низка фільтраційних заходів, проаналізований ступінь ураженості людей хворобою «руського миру» і з’ясовано розуміння зворотності цього процесу, скажімо так. Потім буде надана оцінка діяльності цих людей. Якщо вона межувала зі злочинністю, звісно, має бути цивілізоване покарання відповідно до норм правової держави. Крім того, я переконана, що дуже багато хто з них буде шукати прихисток в абсолютно інших локаціях, не пов’язаних з Україною, причому не впевнена, що в росії.

— Про що ми з вами будемо розмовляти через рік — ще про продовження війни чи вже про відновлення України?

— Я бачу так. Навіть продовження бойових дій це теж є відновлення України, тому що кожного разу, коли ми звільняємо території, ми відновлюємо нашу державу, вичищаємо її від хвороби «руського миру» і даємо їй шанс знову розквітнути. Тому, про що б ми з вами через рік не говорили, це буде спрямовано на розквіт України, на те, щоб вона була вільною і незалежною. Я щиро вірю в те, що це буде дійсно в її відновленні.