Це посміховисько, – Притула гостро відреагував на проблему повернення українців з-за кордону

Питання повернення українців з-за кордону залишається одним із найскладніших для держави, адже війна змінила не лише масштаби міграції, а й очікування людей від країни. Чіткої відповіді, як саме Україна має повертати своїх громадян, досі немає, і ця прогалина вже дається взнаки.

Громадський діяч, засновник БФ Сергія Притули та волонтер Сергій Притула в ексклюзивному інтерв’ю 24 Каналузаявив, що за роки повномасштабної війни влада так і не сформувала притомної політики повернення українців. Натомість, на його думку, держава зробила достатньо кроків, які лише відштовхнули частину людей від думки про повернення.

Повернення українців з-за кордону і провал Мін’єдності

Притула розповів, що на цю тему мав розмову з президентом Володимиром Зеленським, але після неї головне питання так і залишилося без відповіді. В Україні досі немає зрозумілої політики повернення людей з-за кордону, а також немає тих, хто мав би зібрати це в чітку дорожню карту з конкретними кроками. Через це держава говорить про необхідність повернути українців, але не пояснює, як саме хоче це зробити.

У мене таке враження, що навіть на рівні уряду немає людей, спроможних прописати цю дорожню карту,– наголосив Притула.

Міністерство, яке мало працювати з темою українців за кордоном і яке очолював Олексій Чернишов, теж не стало зрозумілою відповіддю на цей запит. Замість виразної роботи люди побачили структуру, сенс якої так і не змогли нормально пояснити тим, для кого її створювали.

Це було посміховисько, з якого насамперед сміялися люди, які мали бути цільовою аудиторією цієї роботи,– сказав Притула.

Найбільше це вдарило саме по тих українцях за кордоном, для яких усе нібито й запускали. Люди так і не зрозуміли, що це було і як воно мало працювати, тому тема повернення знову вперлася у відсутність нормального механізму.

Робота консульств за кордоном

Багато нарікань накопичилося і на роботу українських посольств та консульств за кордоном, але цю проблему він запропонував розглядати ширше. Після початку великої війни на ці установи різко зросло навантаження, до якого вони виявилися неготовими ні за кількістю працівників, ні за обсягом звернень. Коли Притула приїхав до посольства України в Берліні, то побачив виснажених людей, яким доводиться працювати з величезним потоком запитів від українців по всій Німеччині.

У нас шість, здається, консулів на всю Німеччину, а в нас за дуже короткий проміжок часу з’явилося мільйон українських біженців,– наголосив Притула.

За таких умов кожен приходить зі своїм болем, документами, проханням чи потребою в допомозі, а швидко опрацювати все це фізично майже неможливо. Звідси й накопичуються непорозуміння, образа і відчуття, що держава не чує своїх громадян. Водночас працівники посольств і консульств не встановлюють правила самі, а виконують те, що для них визначили зверху.

Давайте не країну ганьбити, а конкретно взятих людей, які десь на щось не спромоглися,– сказав він.

Для мільйонів українців за кордоном саме через консульства і посольства складається перше враження про ставлення держави до своїх громадян. Коли ця система перевантажена і працює погано, це б’є не лише по побутових питаннях, а й по довірі до самої ідеї повернення.

Робота, безпека і перспектива для українців

Говорячи про повернення людей, Притула наголосив, що держава має боротися за кожного українця за кордоном, а особливо за молодь. Таку політику, на його думку, можна будувати лише на трьох речах: роботі, безпеці й перспективі. Водночас будь-які кроки для тих, хто виїхав під час війни, мають бути дуже виваженими, щоб не викликати роздратування в людей, які весь цей час залишалися в Україні, жили під обстрілами, втрачали доходи і тягнули війну на собі.

Я великий прихильник того, що за кожного українця за кордоном треба боротися з усієї сили для того, щоб ця людина повернулася в Україну. Особливо коли мовиться про молодь,– наголосив Притула.

Повернення мільйонів людей він не зводить до одноразових бонусів чи красивих гасел. Тут ідеться про складне зшивання тих, хто прожив війну в Україні, з тими, хто пережив її за кордоном, і без держави це не запрацює. Кілька фондів, громадських організацій чи грантових програм не витягнуть таку задачу самі, бо для цього потрібна велика і продумана політика, а не набір окремих ініціатив.

Це дуже складна архітектура подальшого зшиття одних з другими. І без участі держави в цьому процесі не обійтись,– сказав він.

Поки такої політики немає, бізнес уже шукає вихід сам. Не чекаючи завершення війни, урядових програм чи державних рекрутингових центрів за межами країни, окремі підприємства вже завозять працівників з Індії та Філіппін. Цей процес зараз ніхто системно не координує, а отже країні все одно доведеться формувати міграційну політику, де будуть враховані і ринок праці, і культурні, і релігійні нюанси.