“Ти знаєш, хто я?”, а він відповів: “Тато”: українець робить все, щоб поставити на ноги свого сина-Героя, відео

У відділенні чернігівського госпіталю для поранених бійців батько годинами розмовляє з пораненим сином. 64-річний Сергій Шумей вже 5 місяців знаходиться в шпиталі поряд із ним.

Видання Associated Press розповіло історію травмованого воїна з Шостки, який після важких операцій у Чернігові знову вчиться фактично наново жити. politeka.net

Віталій, 34-річний командир зенітно-ракетного комплексу дальньої дії, був поранений на Донбасі. Він ніколи не лаяв сина за те, що той вирішив піти воювати. Навіть зараз, незважаючи на пошкодження мозку сина розривом артилерійського снаряда, Сергій відчуває гордість, а не жалість.

«Останні 5 місяців я постійно був з ним, поруч, поруч, поруч», – каже Сергій, сам колишній військовий у відставці. «Я нікуди не виходжу. … за винятком як покурити».

Чоловік був поранений наприкінці серпня на ділянці фронту на Донбасі, в Авдіївці, приблизно за 70 кілометрів на південь від Бахмута. Снаряд, який влучив у його бліндаж, спрацював з іншими вибухівками. Через вибух у Віталія сильно травмовано череп. Його травми були настільки серйозними, що лікарі сумнівалися, чи він знову прийде до тями.

Але нині Віталій, здається, інколи усвідомлює, де він знаходиться. Він кліпає очима і може ковтати. Та значною мірою чоловік нерухомий. Проте його тато Сергій відмовляється здаватися. «Ми бачимо певний прогрес, стаємо на ноги. Це моя думка», – каже він.

Батько годинами проводить біля ліжка Віталія, ділиться новинами з полів битв, декламує тексти з книжок і зачитує повідомлення підтримки. Їх надсилають вдячні українці, які пишуть Віталію: «Тримайся за життя! Ти нам дуже потрібен!», «Ти сильний! Ти впораєшся!».

Сергій каже, що по щоках Віталія котяться сльози, коли він читає слова вдячності та підтримки від небайдужих українців. Інші ознаки покращення з’явилися наприкінці грудня, коли Віталій почав ворушити пальцями на ногах, розповідає Сергій.

А нещодавно, каже Сергій, стався ще один прорив: Віталій став відповідати.

Я почав його запитувати: «Ти знаєш, хто я?», а він відповів: «Тато».

Зараз Віталій у своїй палаті один, інших пацієнтів перевели на реабілітацію в інше місце. Турботу про сина Сергій вважає своїм внеском у бойові дії.

“Я поставлю його на ноги. Це моя мрія”, – каже чоловік.