Тисячі українців прийшли провести в останню путь Героя України Дмитра “Да Вінчі” Коцюбайла на Майдан Незалежності
У Києві 10 березня прощаються з Героєм України, командиром батальйону “Вовки Да Вінчі” Дмитром Коцюбайлом. Його тіло привезли до Михайлівського Золотоверхого собору.
Звідти труну з тілом Героя привезли на Майдан Незалежності, аби вшанувати пам’ять воїна могли усі охочі. Про це повідомляє кореспондент OBOZREVATEL.
До Михайлівського собору прийшли сотні українців, які хотіли віддати данину пам’яті воїнові, що віддав життя, захищаючи Україну від споконвічного ворога. Храм був переповнений людьми. Люди зібралися й біля собору.
Вклонитися пам’яті легендарного воїна до Михайлівського собору прибув президент України Володимир Зеленський та прем’єрка Фінляндії Санна Марін, що 10 березня приїхала до Києва з офіційним візитом.
“Боляче втрачати наших героїв. Хоробрих, сміливих, сильних. Вірних собі і державі. Разом із прем’єр-міністром Фінляндії Санною Марін попрощалися із Дмитром Коцюбайлом. Передав матері “Да Вінчі” Оксані Коцюбайло відзнаку “Хрест бойових заслуг”, якою посмертно удостоєно її сина. Ніколи не забудемо. І будемо завжди вдячні. Вічна пам’ять!” – зазначив Зеленський після прощання з воїном.
Проводжали воїна в останню путь тужливими звуками трембіт.
Коли завершилася заупокійна служба, почесна варта та катафалк з тілом “Да Вінчі” вирушили з Михайлівської площі до Майдану Незалежності. Там прощання з воїном продовжилося.
Під час прощання з “Да Вінчі” перекрили Хрещатик.
На Майдані Незалежності на церемонії прощання з воїном були присутні головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, міністр оборони Олексій Резніков, очільник ГУР Кирило Буданов та тисячі українців.
На війні Дмитро Коцюбайло – з початку російської агресії проти України у 2014 році. Свій останній бій 27-річний природжений воїн прийняв 7 березня під Бахмутом на Донеччині.
Напередодні, 9 березня, прощання з “Да Вінчі” проходило у селі Бовшів на Івано-Франківщині. Односельці вклонилися Героєві України у місцевому Будинку культури, після того його відспівали у церкві.
“Да Вінчі” загинув 7 березня під Бахмутом. Трагічну звістку про смерть воїна у бою повідомив президент України Володимир Зеленський.
Дмитро Коцюбайло народився 1 листопада 1995 року в селі Задністрянське, нині Бурштинської громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області України. Освіту здобував у Бовшівській загальноосвітній школі та Івано-Франківському художньому ліцеї.
“Його прадід воював у складі Української повстанської армії. Дмитру про це розповідала бабуся”, – зазначили у Бурштинській міській раді.
Вочевидь, саме це й визначило подальшу долю Дмитра і спрямувало його на шлях воїна.
На момент загибелі Дмитрові Коцюбайлу було 27 років. Дев’ять з них він провів на війні: зброю до рук “Да Вінчі” взяв у 2014 році, коли Росія розпочала збройну агресію проти України. На той момент йому ледь виповнилося 18 років.
Вже у перший рік на фронті Дмитро отримав тяжке поранення у селищі Піски на Донеччині. Йому в обличчя прилетів уламок снаряда, розірвавши губу та вибивши зуб. Іншим уламком перебило ключицю, тож медикам довелося встановлювати скріплювальну пластину, пошкоджено ребра. Після одужання Дмитро одразу ж повернувся на передову.
У 2014-му командував взводом добровольців, а у 2015-му – добровольчою ротою.
17 березня 2016 року призначений командиром 1-ї окремої штурмової роти “Вовки Да Вінчі” ДУК ПС, яку згодом переформатували в батальйон. Під час повномасштабної війни з Росією “Вовки Да Вінчі” воювали у складі 67-мої окремої механізованої бригади.
За роки на війні Дмитро Коцюбайло без перебільшень став легендою. Заслуги молодого, але надзвичайно талановитого командира-добровольця зрештою визнала й держава: 30 листопада 2021 року він був удостоєний найвищої державної нагороди – звання Героя України із врученням “Золотої Зірки”. Як зазначено в указі президента Володимира Зеленського, високе звання присвоєне Дмитрові Коцюбайлу “за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України”.
Він став наймолодшим в історії України добровольцем, який отримав найвищу державну відзнаку прижиттєво.
