У 1917 pоці воcтаннє відcвяткували пpавославне Різдво 25 гpудня. А далі пoчалося немиcлиме…
У 1917 році востаннє відсвяткували православне Різдво 25 грудня, а вже з наступного року було введено григоріанський календар і свято було перенесено на 7 січня.
Поширенням антирелігійної пропаганди Різдво було оголошено «шкідливим» і «попівським».
25 грудня стало частиною цієї кампанії «комсомольським Різдвом», сенс якого полягав проведенні демонстрацій з червоними прапорами та антирелігійними гаслами.
«Святкування» завершувалося спаленням опудалів богів усіх релігій.
Зі знищенням Різдва в небезпеці опинилися й українські колядки та щедрівки.
Однак викорінити їх виявилося не так просто, як розраховувала радянська влада, тож довелося вдатися до іншого способу – перероблення їх та поширення у збірниках змінених текстів.
«Добрий вечір тобі, вільний пролетарю.
Радуйся, ой, радуйся, земле,
Світ новий народився».
«Нова радість стала, яка не бувала:
Довгождана зірка волі в Жовтні засіяла.
Де цар був зажився, з панством вкорінився, Там з голотою простою Ленін появився!».
«Репресовані» були не лише колядки
та щедрівки, і ялинка, радянська пропаганда
яку назвала «буржуазною», «пережитком
минулого» та «проявом політичної незрілості».
Формально святкове дерево не було заборонено, проте за його встановлення радянського службовця могли позбавити
партійного квитка, а для тих, хто вже коїв інші «злочини», це могло стати приводом для заслання у табори.У 1935 році на першій шпальті газети «Правда» з’явився запис Павла Постишева – одного з організаторів
Голодомору та причетного до згортання «українізації».
«Давайте организуем детям к новому году хорошую елку» – кричав заголовок.
Уже наступного дня у всіх великих містах СРСР відкрилися базари з ялинками та прикрасами.
Однак повернення традиції відбувалося з одним радянським «але»
замість Вифлеємської зірки на верхівку встановлювали пʼятикутну із зображенням серпа і молота, а поряд зі звичними кульками висіли «ідеологічно правильні» з портретами Леніна і Сталіна та фігурки робітників.
У 1937 році переродився й інший популярний сьогодні символ свята – Дід Мороз, який до XVIII століття був уособленням темряви та холоду.
На думку радянської пропаганди, новий Дід Мороз боровся з «ворогами народу», спускався у шахти та навіть літав у космос.
Так у СРСР формувалося «антиріздво»: ідеологічна ялинка замість релігійної, Дід Мороз замість Святого Миколая, олівʼє замість куті. Святкова програма формувалася на рівні партії, а її дотримання жорстко контролювалося.
Автор Аліна Понипаляк (історик)
На світлині святкування Різдва у с Сокілка, Харківської губернії, 1890 р.
