У Краматорську російська ракета вбила директорку школи та її чоловіка: що відомо про загиблих

У Краматорську пізно ввечері 1 лютого росіяни влучили ракетою в житловий будинок у самому центрі міста. Внаслідок вибуху зруйновано під’їзд, загинули троє людей. Серед них – директорка школи №24 47-річна Ганна Бородавкіна та її чоловік Костянтин.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

“Співоча директорка”

У середу, 1 лютого, ввечері російські війська випустили по Краматорську кілька ракет. Одна з них, “Іскандер”, влучила у житловий 4-поверховий будинок у центрі міста. Троє людей загинули. Серед них – директорка школи №24 Ганна Бородавкіна та її чоловік Костянтин.

Вчителі школи шоковані тим, що сталося. “Нам зараз дуже складно говорити, тому що ми поки що не можемо повірити в те, що сталося з Ганною Валеріївною. Буквально вчора ми бачилися з нею, обговорювали плани, а ввечері її вже не стало”, – засмучується одна з її колег.

Ганна Валеріївна тривалий час пропрацювала у цьому навчальному закладі, викладала українську мову та літературу.

“Добра, чуйна, педагог від Бога. Вона була класним керівником моєї доньки та моєю колегою. Завжди тактовна, вихована, знаходила підхід до колег та учнів. А ще талановита. Протягом 10 років вона була учасницею вокального ансамблю вчителів школи. Її за це називали “співоча директорка”, – розповіла нам одна з учителів школи.

Подруга загиблої Лілія Куліш, яка працює директоркою іншої школи у Краматорському районі, розповідає, що Ганна Бородавкіна співала в ансамблі “Оксамит”. Вони виступали і в школі, на міських заходах.

“Ми познайомилися з нею на першому курсі інституту, і наша дружба тривала 27 років. Вона була найкращою подругою, надійною, яка підтримає, підкаже, прийде на допомогу. Мені важко говорити про неї в минулому часі, але вона була людиною з великої літери”, – зі сльозами розповідає Лілія Володимирівна.

Чоловік Ганни Валеріївни 50-річний Костянтин працював на Новокраматорському машинобудівному заводі інспектором з безпеки.

“Ганна була жайворонком, вона завжди рано лягала спати і рано вставала. Думаю, у той момент, коли прилетіла ракета, вона вже спала. У них у будинку завжди були кішки, останнім часом була Маруська, мабуть, вона загинула зі своїми господарями”.

Ганна Валеріївна любила книги, природу, море, їй подобалося під час канікул побути в тиші, бо робота директора у школі – це завжди шум і гамір, суєта. А Костянтин любив сплавлятися на байдарках, ходити у гори”, – каже подруга.

Вона також розповідає, що у цьому будинку багато мешканців виїхали, у під’їзді жили лише у трьох квартирах. Але Ганна Валеріївна не виїжджала. З одного боку, вона директорка школи, це велика відповідальність, а з іншого, – це була її принципова позиція.

Залишилися дочка та син

З теплотою про Ганну Валеріївну говорять і її колишні учні.

“Ми були учнями її першого випускного класу. Вона була неймовірна. Дуже добра, чуйна, до нас вона завжди добре ставилася. Коли вона заходила до класу на перерві, то ми всі оточували її за столом, розповідали все, що можна. Хтось скаржився, хтось розповідав якісь смішні історії. Вона нас завжди слухала, а головне – чула. Ми її дуже любили. Мені дуже боляче через те, що з нею таке трапилося, вона назавжди у моєму серці”, – каже колишня учениця загиблої директорки Анастасія Гребенюк.

У Ганни та Костянтина Бородавкіних залишилися двоє дорослих дітей. Син Андрій, який закінчив Харківський національний університет будівництва та архітектури, жив у Харкові. Але під час війни його фірма евакуювалася до Львова і він зараз там.

Дочка Даша навчалася у Харківському національному інституті електроніки. Вона одружена.

“Мама горіла своєю роботою. Любила кожного свого учня. Їй подобалось гуляти в сосновому лісі, тому тато в мирний час часто її туди возив. Вдома вона кожного члена родини оберігала та підтримувала. Мама допомагала мені в кожному моєму захопленні, завжди була поруч, навіть якщо була далеко.

У тата були золоті руки, він міг зробити та полагодити все що завгодно. Усі сусіди знали, до кого йти по допомогу, – до Кості з п’ятої квартири. Любив ходити в походи, плавати на байдарках, кататися на лижах. Брата мого, Андрія, брав із собою. До 2014 року вони щоліта ходили в походи по кримським горах або сплавлялися по річці Сіверський Донець. Ми з батьком отримували величезне задоволення, коли їздили в Карпати кататися на лижах. Він вчив мене, як їздити і як не боятися. Батьки не хотіли покидати місто. Мама вважала, що потрібна в школі, а батько допомагав людям. Тато наглядав за будинками людей, які залишили місто, заготовляв дрова для опалення та надавав різну допомогу тим, хто залишився. Мама з татом ніколи не залишались осторонь і хотіли зробити свій внесок. Батьки завжди намагалися бути разом та не розлучатися. Безмежно кохали одне одного”, – розповіла дочка загиблих Дар’я.

Похорон подружжя відбувся у п’ятницю, 3 лютого.