У старого навернулися сльози, він вийшов з машини, і з поклоном сказав: «Спасибі тобі, синку». І пішов до свого старого будиночка, рукою витираючи сльози

Зазвичай на цьому місці, біля автобусної зупинки, стоять таксисти. Я зупинився там, щоб не виблискувати aваpійкою на дорозі, тому що цей дзвінок був дійсно важливий.

Говорив буквально хвилину, за цей час сухенький дідок, в піджаку і з краваткою, піднявся з лавки, і важко переставляючи ноги підійшов до мого віконця. Він легенько постукав у вікно, навіть не постукав, а якось так скромно пошкрябався. Я опустив вікно, дід тихо запитав: «Синку, ти не таксі?» Я попрощався зі співрозмовником в телефоні, і відповів: «Ні, батьку, не таксі, вам куди потрібно?»

– Та мені на… (приватний сектор), не далеко кілометрів три.

– Сідай, батьку, зараз заберу вас.

Він сів на переднє сидіння. Ми поїхали. Він важко дихав, просто тому що був дуже старий, він говорив мені, що кожен день їздить до поліклініки на маршрутці, віддаючи за це по 18 гривень. Кожен день -18 гривень. А ось сьогодні в поліклініці затримали, і він запізнився на свою маршрутку, чекати наступну довго, а пішки дійти він не зможе. Я сидів і слухав його, купа думок в голові крутилася, і я не знав, що сказати цьому сухенькому дідові.

Я тільки питав дорогу, більше нічого, я просто тупо віз його і мовчав. Він жив в самому кінці вулиці, і його будиночок маленький з похилим дахом було майже не видно з-за котеджів …

«Ну ось, синку, приїхали, ось тут, розвертайся», і дід поліз в сумку, за гаманцем. «Ні, батьку, я не візьму з вас грошей, не можу взяти, ви за своє життя – все сплатили» У старого навернулися сльози, він вийшов з машини, і з поклоном сказав: «Спасибі тобі, синку». І пішов до свого старого будиночка, рукою витираючи сльози.

А я здоровий 47 річний мужик, сидів і з гyyдкою в горлі дивився йому вслід. Думаючи про те, що звичайно славна у нас країна перемогами в чемпіонатах і Євробаченнях, важливі і олімпіади і… Але не може бути здoровою країна, яка не може подбати про ПЕНСІОНЕРІВ. І я розумів, що це я зараз йому кланятися мав. І соромно мені було за нашу з ним Батьківщину. Ось саме за це – соромно …

Написав я це не для самопіару, не для соплів, і вже тим більше не для подяки…

Люди, просто допомагайте їм, чим зможете, копієчкою, чергою в поліклініці, довезіть до будинку, переведіть через дорогу…

Миру вам, друзі !!!