Україна має готуватися до цього сценарію: Чого чекати від Путіна – Сергій Рахманін
“Наміру припиняти війну найближчим часом у Путіна не було і немає зараз. На мій погляд, коли прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон, звертаючись до українських парламентарів, говорить про підтримку демократії, свободи, про боротьбу добра зі злом, він є абсолютно щирим. Втім, як завжди в політиці, не існує одного простого пояснення, чому Джонсон стільки разів підкреслює свою відданість Україні”, – пише нардеп та журналіст Сергій Рахманін у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:
“Я переконаний, що він справді вірить в те, про що говорить, і підтримка, яку відчуває Україна з боку Великої Британії, почасти цим і пояснюється, — це, так би мовити, причина високого штибу. Але існують і більш прагматична причина: Борис Джонсон прагне посилити свої позиції всередині Великої Британії. Голова британського уряду був фігурантом певної кількості неприємних історії, тому цілком зрозуміло, що він хоче, аби ці історії лишилися в минулому, а з ним рахувалися як з людиною, яка здатна на потужні вчинки.
І третя причина: в тій непростій ситуації, яку зараз переживає світ, Джонсон отримав шанс стати одним з лідерів, можливо, найголовнішим лідером Заходу. При всій повазі до тієї підтримки, яку нам надають США, збільшення цієї військово-технічної допомоги і зміна її якості були пов’язані якраз з тим, що Штати не хотіли відставати від Великої Британії. Остання більш рішуче і більш активно поводила себе в цьому процесі та першою заявила про необхідність і про готовність надавати Україні важке озброєння, більш складні системи, а не тільки переносні зенітно-ракетні комплекси і протитанкову зброю.
Тобто, є низка причин. Але насправді для нас не так важливо, чим саме керується той чи інший політик, якщо він готовий надавати підтримку Україні. Кожен лідер кожної країни захищає перш за все власні національні інтереси. Якщо інтереси України та Великої Британії, України та Польщі, України та США перетинаються, треба максимально використовувати цей перетин.
Але для того, щоб можна було впевнено говорити про те, хто є лідером антипутінської коаліції і чи склалася вона повноцінно, треба, щоб минув деякий час. Зараз ця коаліція тільки створюється. Умовно кажучи, чи можна вважати Угорщину її членом? Перша відповідь буде, напевно, «ні», але з іншого боку, Угорщина як країна Євросоюзу підтримує абсолютно всі санкції, які запроваджує ЄС. Або, наприклад, чи можна вважати членом цієї коаліції Словаччину, яка поки що не готова цілковито відмовитися від російського газу? Але з іншого боку, Словаччина надавала нам важку зброю тоді, коли нам її ще ніхто не надавав. Тобто антипутінська коаліція тільки почала формуватися і ще має пройти перевірку на міцність, перевірку часом.
Наміру припиняти війну найближчим часом у Путіна не було і, наскільки я розумію, немає зараз. Питання залишається тільки в тому, наскільки виснажливим для нього буде період боїв за Донбас, і, відповідно, зможе чи не зможе він досягти своєї мети — а саме вийти на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей, оточити і знищити угрупування Українських збройних сил на Донбасі. Це завдання, яке він розраховує виконати до кінця травня. Поки йому не вдається цього зробити, але бої за Донбас триватимуть, і залежно від того, наскільки великими будуть втрати агресора, стане зрозуміло, скільки часу російським збройним силам знадобиться для відновлення боєздатності — тобто для поповнення живої сили, техніки, озброєнь. Проте намір досягти цієї мети все одно залишається, а далі — наступати на Південь, і новий наступ на Київ теж передбачався планами (але тут питання в тому, наскільки ці плани дадуть виконати український народ і українські збройні сили).
Проте до конкретних дат я би не прив’язувався з однієї простої причини: бої за Донбас можуть тривати ще три тижні, можуть місяць, можуть півтора. Тому конкретні дати — це лише так звані прогнозні дати, але, як показує досвід, всі прогнози і плани постійно коригуються, тому що це війна, а на війні відбуваються різні речі, здебільшого непередбачувані.
Якщо ж 9 травня Путін оголосить загальну мобілізацію, це означатиме тільки те, що він уже не буде не від кого приховувати, що збирається воювати довго. Зараз путінська армія відчуває певні проблеми з формуванням, з поповненням батальйонних тактичних груп, через те, що приблизно десь 65%-70% тих, хто в Росії здатний виконувати бойові завдання, або вже воюють, або збираються воювати найближчими днями, тобто це ті БТГ, які знаходяться близько українсько-російського кордону і зараз будуть використані в бойових діях. Для того, щоб відновлювати втрати, і невідворотні, і санітарні, тобто втрати загиблими і пораненими, потрібно залучати якісь ресурси, а їх зараз дуже мало. Так звану другу ротацію Путін провів більш-менш успішно, але при цьому фактично вигріб всі людські ресурси, які в нього були. Людей забирали із Сирії, баз в Таджикистані та Вірменії, викликали з резерву, призивали офіцерів запасу, використовували БАРС — систему оперативного резерву резервів, і всі ці ресурси зараз майже вичерпані.
Якщо Путін все-таки наважиться оголосити загальну мобілізацію, це означатиме, що він більше не від кого не приховує, ні від противника, ні від власного народу, ні від Заходу, що збирається вести довгу війну, війну на виживання, яка потребує великих людських ресурсів, тобто сотень тисяч людей, яких у нього зараз немає. Це означатиме, що ворог готовий воювати з нами довго, виснажувати нас, і Україна має готуватися до цього сценарію.
З можливим приєднанням так званих “ДНР” та “ЛНР” до Росії мобілізація жодним чином не пов’язана, Путіну не потрібний привід, щоб її оголосити. Але плани стосовно такого приєднання, а фактично — анексії, справді є. В попередніх планах у Путіна було (але ще раз нагадаю — ці плани йому не вдаються) на 9 травня вийти на адміністративні кордони Донецької, Луганської і Херсонської областей, після чого оголосити про приєднання Донбасу до Росії і про входження Херсонської області до складу Республіки Крим.
Зараз вони фактично готуються до цього: російські канали надають новини з окупованого Херсону з позначкою «Крим, Херсон», населення постійно переконують у перевагах рубльової зони, після довгих вагань почали знімати українські державні прапори і вішати окупаційні триколори, і поступово починається підготовка до видачі паспортів РФ. Тобто там фактично повторюють те, що відбувалося у 2014 році в Криму.
Але поки що формальна частина цього завдання, тобто вихід на адміністративні кордони цих трьох областей — Донецької, Луганської і Херсонської — їм не вдається. І це страшенно дратує Путіна, настільки, що росіяни вже запроваджують абсолютно дикунську практику: по населених пунктах, по позиціях українських збройних сил часто б’ють крилатими ракетами. Тобто не тільки по об’єктах інфраструктури, залізничних вузлах, військових заводах, електростанціях чи аеродромах, а й по українських невеличких селах б’ють ракетами, просто через істерику. Через те, що вони не можуть взяти ці населенні пункти, через те, що не вдається просуватися належним темпом і виконувати завдання, які вони вже кілька разів коригували, але все одно не можуть виконати.
Щодо пояснення того, як так відносно легко Росії вдалося закріпитися на Херсонщині, то воно є, і воно очевидне: поруч з Херсоном знаходиться величезна військова база — Крим. По-перше, співвідношення сил було неспівмірним. А по-друге, кордон між Херсонською областю і Кримом достатньо великий, і захистити його, з огляду на рельєф, було складно. Там немає, як на інших ділянках кордону, великих шматків території зі складним рельєфом, які треба було пройти, в тому числі пройти з боями. Я не скажу, що Херсон був приречений, але обороняти Херсонську область і зокрема Херсон було дуже важко, і це об’єктивна реальність”.
Джерело: НВ
