Україна продовжує успішний контрнаступ на Харківщині: як живуть звільнені села. Фото

Українська армія продовжує контратакувальні дії на Харківщині, звільняючи населені пункти в сторону російського кордону. Ворог відступає, але бійці ЗСУ, Нацгвардії та тероборони вишукують колаборантів та ДРГ. Також відбуваються розмови з місцевими мешканцями. Їхні думки важкі, адже вони не лише пережили кардинальну зміну свого повсякденного життя, а і зміну у ставленні до тих, кого ще вчора називали “братським народом”.

В селі Руська Лозова, яке знаходиться всього у 8 кілометрах від Харкова, кілька місяців не було електроенергії, води, зв’язку і майже не було їжі. Загарбники встановили артилерію і гасили по другому за величиною місту України. Кореспондент ВВС дослідив, як жилося людям у окупації і що вони відчувають зараз, після звільнення. Повідомляє obozrevatel.com

Ще не так давно у Харкові було більше 10 обстрілів на день. Із просуванням українських військ до російського кордону, лінія фронту віддаляється від міста, і тепер обстріли є одиничними. Особливо постраждав північний район Салтівка. Там були розбомблені цілі житлові будинки, а місцеві мешканці, які не виїхали, були змушені готувати їжу на вогні на вулиці.

Здобутки українців на цій ділянці фронту поки що скромні, але стратегічно є можливість перекриття ліній постачання з Росії на Донбас. Наші воїни вважають, що на Харківщині їм протистоять лише сепаратистські військові формування з “Л/ДНР”, але в полон потрапляють і громадяни РФ.

Двоє добровольців на українській стороні відповідають британському кореспонденту французькою. Вони є українцями, але вступили до французького легіону. На думку кореспондента, одним із найбільших прорахунків Росії щодо українців стала недооцінка сили згуртованості народу. Адже воює не лише регулярна армія. Тут є багато людей, які ще вчора мали цілком цивільні професії, а сьогодні взяли до рук зброю, щоб захищати Батьківщину.

“Я народився в Радянському Союзі. Росіяни, на жаль, усе використовують як зброю. Наші спільні дати, нашу спільну мову, нашу спільну релігію. Росія не соромиться використовувати всі засоби. Тому тут усі зараз ненавидять російську мову – навіть російський поет Олександр Пушкін є персоною нон-ґрата – тому розколота наша Церква, і все російське тут буде перейменовано”, – говорить один з військових командирів.

Раїса Опанасівна, мешканка села Руська Лозова, яке від початку вторгнення було під окупацією, підходить до солдатів. На руці помітили поріз, але виявилось, що це величезна рвана рана, а ще немає частини пальця. Лікар проводить операцію, зашиває рану. Поки це відбувається, жінка спокійно розповідає про свої переживання.

Вона згадує, як окупанти ходили по хатах та шукали зброю у місцевих мешканців. Війна зруйнувала її будинок, але, каже жінка, зруйновано і весь її світогляд. Живучі біля кордону з Росією, вона раніше приязно ставилася до північних сусідів і не вважала спілкування російською проблемою. Тепер все змінилося. Вона міркує про минуле життя в СРСР, коли долі росіян і українців були переплетені – тепер із руйнуванням її будинку, зруйновані і залишки радянської історії в її свідомості.

“Мій батько і батько (Путіна) разом воювали проти Гітлера, чи не так? А тепер ми воюємо один проти одного. (Ми були) найближчими націями. Такого ніколи не було. Були німецькі загарбники, а тепер це наші люди”, – заявила Раїса.

Із забинтованою рукою жінку ведуть до автомобіля, який відвезе її до хірурга в Харків. Також в селі відбувається евакуація людей, які не можуть залишити його власним транспортом.

Є й інший бік війни. В одному з будинків тримають декількох місцевих, яких підозрюють у співпраці з ворогом. Очі закриті, руки зв’язані. Їх збирають доправити на допит до спецслужб. Колаборантам загрожує до 15 років ув’язнення або довічне, якщо їхні дії спричинили смерть українців. Також на звільненій території розшукують диверсантів.

Контрнаступ на північ Харкова не завершений, деокупація рідної землі дорого коштує. Це лише одна з ділянок великої лінії фронту у тривалій війні проти загарбників.