В мене аж лопата з рук випала, коли я почула мамину пропозицію. Мало того, що я на городі гарую, а сестра десь розважається, так я ще маю те, що важкою працею заробила – їй віддати? Після цієї розмови зі мною ніхто з рідних спілкуватися не хоче. Не знаю, що робити! Та якби ви почули, що запропонувала мама – зрозуміли б мене!

Як я стомилася від того, що все життя мушу тягнути свою молодшу сестру Катя. Так вже з дитинства склалося, що я мала постійно їй віддавати все найкраще і пробачати будь-які вибрики. “Вона ж маленька, зрозумій!” – казав тато.

Та молодша Катя була лише на чотири роки. Через неї я не мала ніякого життя. Не могла піти на побачення чи в клуб, бо сестра ображається. Вдома вона нічого не хотіла робити, все мені доводилось. А на городі байдики била, доки я картоплю копала. Батьки цього наче й не бачили. Увесь час виправдовували Катю.

Так життя склалося, що я вийшла заміж рано, та шлюб мій не склався. Тож довелося повернутися до батьків. Тоді я знову зустрілась з несправедливістю. Катя ходила на побачення, розважалась, а я з мамою готувала, прибирала.

– Мамо, сестра вже доросла. Цілком може працювати вдома.

– Та облиш її, їй треба нормального кавалера знайти. От бачиш, в тебе життя не склалося.

Досить швидко мені все це набридло, вирішила поїхати до Італії на кілька років, заробити на власне житло. Все вдалося, я повернулася і відразу знайшла гарну, охайну двокімнатну квартиру. Ще й вирішила там ремонт зробити. Та поки майстри працювали довелося знову у батьків пожити.

Щойно я приїхала, мама знайшла для мене роботу. Цілісінький день я працювала на городі. А сестра десь вешталася.

– Мамо, а де Катя?

– З Миколою. Вона за нього заміж збирається. Ти маєш радіти за сестру! Але в мене до тебе пропозиція. В тебе сім’ї ще немає. Пусти поки Катю з чоловіком у свою квартиру. Ти ж можеш знову в Італію поїхати, ще на одну заробити. Або ж живи з нами, однаково ж сама.

В мене аж лопата з рук випала, коли я це почула. Промовчати я не могла:

– Усе життя я це терплю мовчи. Та це вже занадто. Нехай Катя їде і собі на квартиру заробляє.

Після цього мама вигнала мене, сказала, що не очікувала від мене такого. Мовляв, я зовсім рідних не люблю. Мені довелося жити у квартирі, в якій якраз ремонт робили. Але це нічого, головне, що це була моя квартира. Вважаю, нікому і нічого не винна. Прикро, що тепер з мене ворога зробили, ніхто з рідних спілкуватися не хоче. Але нічого.

Як гадаєте, я мала пустити Катю у свою квартиру чи ні?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.