В мене з сином завжди були дуже теплі і гарні взаємини. А тоді з’явилась Каріна – і все змінилось. А днями мій хлопчик сказав, що вона сказала. що піде, якщо я не зникну з їхнього життя.

Син завжди для мене був сенсом всього життя. Молодою я закохалась в одруженого чоловіка. В ті часи це було не просто не припустимо, я навіть подругам зізнатися боялась. А Павло теж мене кохав, наші стосунки тривали шість років і були досить міцними. Він завжди казав, що не покине дружину, адже в них двоє дітей і вона хороша людина.

Я сама пішла на це. Павло приходив щодня. Десь-колись залишався. Ми насправді були щасливі. Я народила і він любив нашого сина. А тоді якось прийшов і сказав:

– Ми вирішили покинути Україну, переїдемо в Ізраїль.

– А я?

– Тебе забрати не можу. Згодом допомагатиму.

Він покинув мене. Дзвонив вкрай рідко, часом висилав по 200 доларів. Мені було дуже важко. Доводилось працювати понаднормово. Я страшенно хоті, щоб син мав все необхідне.  Марк зростав добрим хлопчиком, щирим і чуйним. Він завжди мені допомагав і ніколи не скаржився, що чогось йому бракує. 

Син був надзвичайно розумним. Навчався краще за всіх однолітків, я не могла натішитись. Згодом він самотужки вступив в Київську політехніку. Та столицю так і не полюбив. Повернувся в наше місто. У 23 роки Марк їздив до свого рідного батька. Я не перешкоджала. Раділа, що вони познайомились. А тоді Павло дав синові гроші на квартиру.

Марк придбав однокімнатну квартиру і знайшов гарну роботу. А тоді в його житті з’явилась Каріна. Дівчина не проста, досить зверхня. Вона не надто хотіла зі мною спілкуватися, та син її щиро покохав. Згодом вони почали жити разом.

І тоді все для мене змінилося. Раніше син щодня приїжджав до мене на сніданок і вечерю. Ми могли годинами говорити. А тепер я його бачила дуже рідко. Тоді я вирішила, що самотужки привозитиму Марку і його дівчині їжу. Вони молоді, працюють, хоч так харчуватимуться нормально.

Спочатку син надзвичайно радів. І щиро дякував. Я приїжджала в 7 ранку з чимось смачненьким ми всі разом пили каву. А тоді одного разу він відчинив дуже лихий:

– Мамо, ти що не розумієш, що це вже занадто! Я не хочу тебе бачити!

– Чого? Що сталось?

– Каріна сказала, що покине мене, якщо ти ще хоч раз ось так прийдеш!

– І ти погодився?

– Я її кохаю, мені треба своє життя будувати.

Я забрала свої сирники й ішла геть. Не розумію, як син міг так вчинити зі мною. Він мав відразу поставити ту дівку на місце.

А як ви гадаєте, це нормально, що дівчина ще до весілля так поводиться?