Вербна неділя: звичаї, заборони, прикмети свята та молитва на захист дітей

За тиждень до Великодня (в цьому році він припадає на 5 травня) наступає Вербна неділя — одне з найшанованіших і найсвітліших релігійних свят (входить до числа дванадесятих у православному календарі). Свято Ве́рбна неді́ля відоме як в’їзд Ісуса Христа в Єрусалим і встановлене на згадку про урочистий і тріумфальний вхід Ісуса Христа до Єрусалиму перед смертю на хресті та Воскресінням. Дата Вербної неділі за новоюліанським календарем у 2024 році випадає на 28 квітня.

Свято Вербна неділя має ще дохристиянське походження. Воно пов’язувалося з весняним пробудженням та розквітом природи, її оновленням. З давнини формувалися певні народні традиції, які згодом набули християнського змісту і закріпилися в побуті. Які саме традиції стосувалися Вербної неділі, «ФАКТАМ» розповіла Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові.

– Неділя за тиждень перед Великоднем називається «вербною», «шутковою», «бечковою» «квітною», «баськовою» або «вербницею», а тиждень перед цією неділею — «вербним», — розповідає Ніна Главацька. — За євангельськими переказами, напередодні своєї появи у Єрусалимі Ісус Христос воскресив з мертвих Лазаря. Люди, які бачили це, повірили, що він дійсно Син Божий, а тому вітали Його як царя і кидали йому під ноги пальмові та оливові гілки (пальми вважали знаком життя і перемоги). У різних народів це свято називалося по-різному. Наприклад, у поляків — Пальмова неділя, хоч освячують вербу. Жителі Балканського півострова у храми несуть кизилові гілки. Кожен народ освячував те, що на той час квітнуло на його території. В Україні замість пальми та оливи є звичай використовувати гілки верби, які у цей час розпускаються.

Літургія Вербної неділі згадує як радісні моменти процесії з пальмами, так і Страсті Господні. Цим церква підкреслює, що тріумф Христа і Його Жертва завжди нерозривно пов’язані. Церковні служби у цей день продовжують служби Лазаревої суботи. На всеношній свята читають пророцтва Старого Заповіту про Царя-Месію разом з євангельськими розповідями про вхід Христа до Єрусалима. На утрені благословляють (святять) гілки, які під час служби віряне тримають у руках («знамення перемоги») із запаленими свічками. Це свідчить, що люди зустрічають Господа і вітають Його як Переможця пекла і смерті.

Традиції свята

Звичай освячення пальмових гілок (вербових гілок, квітучих галузок тощо) введено в літургію у XI ст. На Руських землях «праздьникъ вербъны» вже згадується в «Ізборнику Святослава» (1073 рік). Пише про вербу і Данило Паломник (1095—1108), що відвідав Єрусалим і там бачив «древіе много по брегу Іорданову превысоко, яко вербіе єсть й подобно». То були пальми, що нагадали ченцеві рідне чернігівське «вербіє».

Свято має дохристиянське походження і пов’язувалося з весняним пробудженням, оновленням і розквітом природи. «Зацвіла верба — прийшла весна», — казали в народі. Весна асоціюється з пробудженням, появою нових сил, що і символізує це дерево. Верба наділена неабиякою життєвою силою і витривалістю, бо цвіла, коли подекуди ще лежав сніг. А навіть якщо суху гілочку посадити у вологий ґрунт, то вона проросте. До речі, існує приказка: «Дівчина, як верба — куди посадиш, там прийметься». Тобто дівчата, йдучи жити до свекрухи, мали «прижитися» незалежно від того, хотіла вона того чи ні.

Багато дохристиянських традицій набули християнського змісту і побутують досі. Центральними традиціями Вербної неділі є освячення гілочок верби у церкві, легеньке цьвохкання вербою один одного з примовкою: «Щоб здорові, веселі та багаті були, діти добре росли та сприйняли життєву силу весни». В народі вербі приписували магічні оберегові властивості: захищає від злих духів і всіляких бід; передає людям здоров’я і силу. Весною, коли дерева розквітають, вони мають здатність передавати людям, які до них торкнуться, життєві сили. І верба в уявленнях людей забезпечувала зв’язок з вищими силами.

Заготівля гілочок для свята — як правильно зрізати та зберігати вербу

Здавна наші предки напередодні свята заготовляли гілки верби в Лазареву суботу. Причому вирубувати, приносити і складати гілки у церкві мав старший у селі. На світанку вибирали молоде дерево без пошкоджень. Зранку в неділю на Богослужіння сходилися всі — старі й малі, — бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу». Люди витягали по патичку, коли священник все освячував. Була навіть підстава для ворожіння: коли хтось витягував довгий прутик з «котиками», це означало, що людина житиме довго і щасливо. Якщо ж прут куций, без «котиків» чи взагалі переламаний — могло статись недобре.

І зараз прийнято зрізати вербові гілочки завчасно, щоб вони розпустилися дома у воді. Часто ці букетики прикрашають стрічками і сухоцвітом. Богослужіння й освячення верби розпочиналися ще в суботу ввечері. У неділю в церквах також правилася служба, і священники кропили вербові прутики святою водою. Після того, як закінчується відправа і священник окропить гілля свяченою водою, діти — одне поперед одного — старалися якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути по кілька «котиків» — «щоб горло не боліло».

Господарі після церкви до хати не заходили, а відразу ж садили по кілька гілок на городі або в полі, «щоб росла городина і збіжжя Богові на славу, а нам, людям, на вжиток». Гілочки верби нібито мають силу вберегти землю від грому, блискавки, посухи чи, навпаки, сильних повеней. Вербу також садили на городі «на щастя молоді»: якщо верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться. Решту, що залишилася, несли до житла і клали за образи. Вербу зберігали там протягом року як символ благословення та захисту — від лихих сил і стихій. Так, верба на покуті — «щоб хата не знала блискавки». Через рік ці гілочки палили, оскільки вважалось, що це єдиний «чистий» спосіб утилізації сакрального предмету.

Кого заставали в хаті, то били свяченою вербою, примовляючи: «Не я б’ю — верба б’є. За тиждень Великдень. Недалечке червоне яєчко! На здоров’я, на красу, на захист!»

– Ще біля церкви молодь починала битися вербою, — продовжує Ніна Главацька. — Про цей звичай згадував професор Євген Онацький: «Бити свяченою галузкою верби, що її в Галичині та Буковині звуть „шуткою“ — звичай дохристиянський: він має на меті передати тому, кого б’ють, творчої розбудженої енергії та здоров’я». При цьому примовляли: «Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля!» В Галичині відомий такий варіант: «Лоза б’є — не заб’є. Віднині за тиждень Буде Великдень!» А от під час коронавірусу можна було почути: «Не я б’ю — верба б’є, за тиждень Пасха — де твоя маска». У воєнний час: «Не я б’ю — „Верба“ б’є», маючи на увазі ракетний комплекс. Якою б не була інтерпретація, вислів живе і є активним упродовж тривалого часу.

Магічна сила верби

Свяченій вербі приписується магічна сила. На Юра, коли вперше виганяли худобу на пасовисько, злегка торкались її вербою: «щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була» і «щоб нечисть не чіплялася». А ще — щоб «трималася хати», щоб дикі звірі не роздерли.

Під час граду свячену вербу викидали надвір — «щоб град зупинився». Вербою в давнину відводили і грозові хмари — кивали свяченою вербою в бік хмар і так відводили громи. Верба, за віруваннями, зменшувала руйнівну силу вогню, її використовували і в народній медицині у вигляді відварів, настоянок. Знахарі варили свячену вербу разом з цілющими травами і напували тим варивом хворого у повній надії, що допоможе. Виваром свяченої верби лікували головні болі, лікувалися і від пропасниці та ревматизму, збивали гарячку, товчене листя з верби клали на рани, настоянку з листя пили проти шлункових захворювань. Маленьких дітей купали у відварі з верби, щоб вони залишалися здоровими. Служила верба оберегом для жінок, що хотіли мати дітей: її бруньки давали їсти молодицям, щоб допомогти у продовженні роду. Освячені вербові «котики» кидали в кашу, щоб передати людям силу весняної енергії на цілий рік. З освяченою вербою після повернення з церкви господарі обходили бджільники, щоб бджоли роїлись, також стайні й кошари — «щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока».

На свято випікали святкові хлібці, і в невеликі буханці клали шишки верби. Потім ці вироби згодовували худобі, щоб вона була здоровою.

Вербою обсаджували криниці, щоб вода була «пригожа та здорова». А коли випікали паски, то свяченою вербою розпалювали піч (але коли це відбувалось у Страсний четвер, а у п’ятницю чи суботу розпалювали полум’ям від страсної свічки). Також встромляли галузки у тісто, «щоб росло і підходило».

Задля поминання пращурів освячені гілочки носили на цвинтар.

У кожній домівці є святий куточок. Поряд з іконами слід покласти свячену вербу і стрітенську свічку, які впродовж року оберігатимуть родину від лихих сил, нестимуть душевний спокій та наснагу.

Яких заборон заведено дотримуватися у свято

На свято важливо дотримуватися духовної чистоти та піднесення. У такий день, як Вербна неділя заведено дотримуватися певних заборон:

не займатись важкою працею, прибиранням, іншими домашніми справами (навіть найменша праця у цей день могла накликати на біду);

заборонялись сварки, конфлікти, злі думки та вчинки, бо Вербна неділя — день миру, прощення та взаємної поваги;

треба утриматися від надмірних веселощів і щедрого застілля;

на Вербному тижні, за народними віруваннями, не можна сіяти конопель і городини, бо «буде ликовате, як верба» (також не сіяли буряків, бо «будуть гіркі»).

Що треба та можна їсти у ці дні

Їжу до цього дня готували ще з вечора суботи (в тому числі святкову вечерю і хлібці, якими частували у неділю худобу). У цей день треба постити і не влаштовувати гостин. Однак, деякі послаблення посту дозволяються: можна вживати олію, рибу та морепродукти (в забороні м’ясо, яйця, молочна продукція). А наступного дня починається Страсний тиждень, який є піком Великого посту.

Якщо звернутись до посту, то традиційними стравами до столу є овочеві салати, рагу з додаванням гороху, квасолі, кукурудзи, бобів, сочевиці, каші з суміші круп. Популярний продукт — гриби, з яких господині роблять печеню, запіканки, пироги, зрази, супи, голубці. Гриби і бобові замінюють м’ясні продукти. На десерт можна вживати фрукти, пісний зефір, варення, мармелад, халву, гіркий шоколад, печиво. Традиційними напоями є киселі, компоти, узвари. На Вербну неділю дозволяється вживати в малій кількості червоний кагор.

Погодні та побутові прикмети

Оскільки свято весняне, то люди придивлялися до погоди і помічали, які прикмети віщували врожай:

• як у цей день нема заморозків — чекайте на щедрий врожай фруктів;
• сонце і відсутність вітру віщують тепле літо, а сильний вітер — мінливу погоду у літній сезон;
• дощ — весь врожай буде хорошим;
• мороз на Вербну неділю — до гарного врожаю ярових хлібів.

Людям завжди хотілось вірити в прикмети, немало з них здавна закріпилися в побуті. Наприклад, з’їдаючи шматочок освяченої верби, загадували отримати успіх у своїх справах. Якщо закликати кохану людину подумки у свій дім у цей день, то можна пришвидшити її прихід у ваше життя. Як посадити кімнатну рослину в будинку в цей день, то в домі оселиться достаток. Якщо квітка буде добре рости, то слід очікувати прибутку, а якщо зів’яне — слід готуватися до збитків.

Щоб позбутися головного болю, слід ретельно розчесатися, зібрати волосся з гребінця, опустити їх в воду і вилити у корені верби.

Якщо дівчина хоче в найближчому році вийти заміж, то їй необхідно до світанку наламати гілок на молодий вербі, покласти їх біля ліжка і весь день думати про кохану людину.

На Вербну неділю заведено читати молитву на захист дітей:

Всемогутній Боже, вручаю своїх дітей Твоїй могучій опіці й охороні! Охорони їх, Господи, від усього, що може завдати шкоди їхньому здоров’ю або наразити їх на небезпеку смерті. Але передовсім молю Тебе, найліпший Отче, охорони їх від небезпек, що загрожують їхній душі. Відвертай, Боже, своєю всемогучою рукою від моїх дітей усе те, що може мати лихий вплив на їхнє невинне серце або статися для них нагодою до злого. Охорони, Боже, моїх діточок від гріха! Пошли, молю Тебе, своїх святих Ангелів, щоб стерегли їх на дорозі життя. Всемогутній Боже й Отче, переведи щасливо моїх дітей через всі земні небезпеки та бурі і дай, щоб вони щасливо дійшли до пристані спасіння. Амінь.