Від перемоги до стримування: Захід прагне змінити стратегію у боротьбі з Росією. У чому загроза?

Дедалі частіше на Заході можна почути думку про те, що на лінії фронту немає ознак програшу Росії. Наші партнери відкрито говорять: через санкції російська економіка хоч і постраждала, але вона не зруйнована. Тому пропонують шукати інший спосіб протистояти агресії.

Звісно, загрози, що Україну залишать саму, наразі немає. Однак, як і в якому обсязі Захід буде підтримувати нас далі, – головна невизначеність перед важливим 2024 роком. OBOZ.UA

Майже одночасно в США було опубліковано дві статті, основний посил яких полягає в тому, що Україні не вдалося досягти цілей, поставлених 2023 року військовим шляхом, і в найближчому майбутньому немає підстав вважати, що ця ситуація зміниться. Тому США та їхнім союзникам потрібна нова стратегія – стримування Росії. Окрім того, Україні потрібно також відмовитися від спроб наступу на фронті для повернення втрачених територій, а краще переходити в оборону того, що залишилося, та якісно розвивати країну.

Чому початкова стратегія боротьби проти Росії не дає бажаних результатів та в чому полягає її новий варіант – у матеріалі OBOZ.UA.

Санкції не виправдовують необхідних сподівань

За підрахунками, після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році проти громадян та компаній з цієї країни, а також галузей її економіки було введено понад 13 000 обмежень та заборон, а їхня загальна кількість з 2014 року перевищила 16 тисяч, що є абсолютним рекордом у світі.

Треба визнати той факт, що на сьогодні західні санкції хоч і підривають потенціал розвитку цілих галузей РФ, поки так і не спричинили колапс усієї російської економіки. Росія зберігає своє головне джерело доходу – дієвий нафтогазовий сектор, який хоча і постраждав, та все одно приносить суттєві прибутки.

За даними Center for Research on Energy and Clean Air, з 24 лютого 2022 року РФ заробила на експорті нафти та газу 550 млрд євро. З них 180 млрд заплатив Євросоюз. Усередині ЄС основними покупцями російських енергоресурсів були Німеччина (всього 28 млрд євро), Нідерланди (18 млрд) та Італія (17 млрд). Другим найбільшим покупцем російських вуглеводнів після ЄС був Китай – понад 143 млрд євро. Далі з великим відставанням йдуть Індія (всього 64 млрд), Туреччина (53 млрд), Південна Корея (14 млрд).

Понад 99% морських поставок російської нафти в жовтні коштували понад 60 доларів за барель, що вище за цінову стелю, яку встановили на російську сировину країни G7. Середня ціна експорту з основних російських портів сягала 79,40 доларів.

Така економічна війна навряд чи змусить Путіна сісти за стіл переговорів. Адже надходження до російського бюджету зростають уже кілька місяців. Ці дані змушують задуматися про те, що країни G7 мають вжити більш агресивних дій, якщо вони дійсно хочуть позбавити Москву нафтодоларів та можливості продовжувати війну проти України.

Повної ізоляції не відбулося

Володимир Путін дійсно стає дедалі більш ізольованим від представницьких міжнародно-переговорних майданчиків. Так, кремлівський диктатор відмовився від поїздки на статусний захід – саміт найрозвиненіших країн світу – G20, який відбувся у вересні в Індії, а до цього було скасування поїздки до ПАР на саміт БРІКС, хоча до останнього росіяни заявляли, що президенту Росії ніхто і ніщо не завадить його відвідати.

За пів року до повномасштабного вторгнення в Україну Путін підписав нову Стратегію національної безпеки Росії. Основним напрямом цього документа стала підготовка країни до довгострокової конфронтації із Заходом. Інвестиції Кремля у ключові відносини принесли свої плоди. Китай та Індія надають важливу підтримку російській економіці, збільшивши імпорт російської нафти та інших товарів. Путін вирішив, що у короткостроковій перспективі в економічній сфері вигідніше просто стати молодшим партнером Китаю.

Нівелювати західні санкції, через які Росія має певні труднощі з виробництвом нового озброєння для війни в Україні, допомагають інші “світові загрози” – Іран та КНДР. Два дружні Кремлю криваві режими – північнокорейський та іранський – допомагають Путіну продовжувати агресію проти України, активно поставляючи різноманітне озброєння у доволі великих масштабах. Світова спільнота, окрім погроз, поки що припинити цей процес не в змозі.

Угорщина та Словаччина повністю заблокували обговорення нових санкцій ЄС проти РФ та виділення багатомільярдного пакету допомоги для України. У ЄС кажуть, що тепер далеко не факт, що вдасться домовитися про нові санкції проти РФ найближчим часом. Угорський прем’єр-міністр Віктор Орбан пішов далі у своїй антиукраїнській політиці і заявив, що буде перешкоджати навіть початку переговорів про вступ України в ЄС.

Вірменія, Грузія, Казахстан і Киргизія отримують великі прибутки, виступаючи перевалочними пунктами підсанкційних товарів. Путін, як і раніше, користується підтримкою в різних країнах так званого Глобального Півдня.

Провідні країни світу, як західні, так і “незахідні”, дедалі частіше говорять про Росію без неї самої, але повної ізоляції РФ та Путіна поки так і не відбулося. Всім великим міжнародним гравцям послаблення Російської Федерації дуже вигідне. Та треба чітко розуміти, що якась загрозлива дестабілізація цієї країни нікому з них не потрібна.

Військова допомога кульгає

На Заході вже відкрито кажуть, що перспективи українського контрнаступу дуже сумнівні. Мовляв, розпочавшись у червні, він так і не приніс поки що серйозних результатів. При цьому більшість союзників (Німеччина, Велика Британія та США. – Ред.) впевнені, що надали Україні все необхідне озброєння, а тому збільшення його обсягів чи передача нових типів не на часі.

Канцлер Німеччини Олаф Шольц уже тривалий час не може затвердити передачу далекобійних ракет, які значно полегшили б просування українських військ. Та сама ситуація і з передачею таких потрібних ЗСУ літаків F-16.

У наших союзників, за їхніми словами, закінчуються боєприпаси для допомоги Україні, щоб вона ефективно змогла захиститися від повномасштабного вторгнення Росії. Обіцянки західних чиновників пожвавити власну оборонну промисловість, аби допомогти Україні, зіткнулися з бюрократичними проблемами та вузькими місцями у ланцюжку поставок.

Голова військового комітету НАТО адмірал Роб Бауер заявив на Варшавському безпековому форумі, що інвестицій не вистачає, а урядам і виробникам оборонної продукції вкрай важко.

Євросоюз, ймовірно, не зможе виконати план постачання Україні мільйона снарядів через “жалюгідний стан оборонної промисловості”. Про це заявив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба.

Він додав, що причиною цієї проблеми є не відсутність політичної волі в ЄС, а “жалюгідний стан оборонної промисловості”, а також “дуже багато несинхронізованих речей та бюрократії”. За його словами, в ЄС уже почали вживати певних кроків для виправлення ситуації, але коли ситуація реально зміниться на краще, поки не зрозуміло.

Тим часом санкції та експортний контроль завадили військовим зусиллям Путіна набагато менше, ніж очікувалося. Російські застарілі ще радянські заводи хоча й відстають технологічно від західних, але перевершують кількісно їхні виробничі потужності, особливо коли доходить до таких необхідних речей, як, наприклад артилерійські снаряди.

Стримати та задушити

Видання The Wall Street Journal опублікувало колонку директора програми Росії та Євразії Фонду Карнегі Юджина Румера та Ендрю С. Вайса, який раніше займався питаннями Росії як в адміністраціях Джорджа Буша-старшого, так і в адміністрації Клінтона, а нині є віцепрезидентом фонду Карнегі з досліджень.

На думку цих поважних експертів, нині Путін витримав усі спроби Заходу зупинити вторгнення в Україну і його влада міцна. Війна на виснаження йому подобається та вдається, зважаючи на необмежені людські ресурси та велику кількість військової техніки і допомоги з боку – Пекіна, Тегерана та Пхеньяна.

Західні обіцянки збільшити військові поставки Україні не виправдалися, а санкції виявилися менш ефективними, ніж очікувалося. Зараз настав час перейти до довгострокової стратегії, яка посилить та підтримає тиск на режим у Кремлі. США та їхнім союзникам потрібна нова стратегія – стримування.

Нова політика щодо Росії означає продовження західних санкцій, дипломатичну ізоляцію Кремля, недопущення втручання РФ у внутрішню політику західних країн, зміцнення потенціалу стримування та оборони НАТО, включаючи американсько-європейські інвестиції в оборонно-промислову базу.

Водночас є й позитивні моменти. Так, на думку авторів статті, у путінської Росії мало тієї жорсткої сили та ідеологічної привабливості, яка робила Радянський Союз настільки впливовим у різних частинах світу. Вона значно відрізняються від радянської загрози. Європа не є спустошеною, якою вона була після Другої світової війни, а тому має більше можливостей боротися. Саме тому співвідношення сил схилилося все ж не на користь Росії.

Юджин та С. Вайс констатують, що США та їхнім союзникам необхідно чітко розуміти, що закінчення війни, коли б воно не сталося, навряд чи покладе край конфронтації між Росією та рештою Європи. Остаточна поразка Путіна – винятково процвітаюча, незалежна Україна, яка буде безпечною та повністю інтегрованою у політичне та економічне життя континенту. При цьому Путін чи навіть його наступники зроблять усе, що в їхніх силах, щоб запобігти цьому, адже це дійсно буде остаточною поразкою для Кремля.

Переходити в оборону та розвивати підконтрольну територію

Два найбільш респектабельні американські міжнародники Річард Хаас і Чарльз Капчан опублікували статтю в Foreign Affairs.

Вони вважають, що перехід в оборону і тим більше пропозиція перемир’я з боку України поставлять Росію перед складною дилемою. Їй доведеться або намагатися атакувати самій, що набагато складніше, ризикованіше і затратніше, ніж оборонятися, або відкинути ініціативу перемир’я, втративши цим політичну ініціативу й опинившись у невизначеному становищі, або піти на переговори. Останню можливість автори не відкидають повністю, але вважають малоймовірною.

Загалом рекомендація очевидна – перейти до військового утримання наявної території та політичного курсу на фіксацію лінії протистояння з подальшими політико-дипломатичними зусиллями для звільнення того, що перебуває під контролем Росії. Автори акцентують, що в останньому випадку Україна матиме перевагу, оскільки на її боці буде вся відповідна західна машина та інститути. Також пропонується “підсолодити Києву пігулку”, запропонувавши йому (але дуже акуратно та обмежено) особливі відносини з НАТО та ЄС на невизначений за часом перехідний період.

Загалом думка статті чітка – перейти від прямого військового протистояння, в якому, зважаючи на значні російські ресурси, шанси невисокі, до фази політико-економічної підтримки України та такого ж поступового “задушення” Росії. Тут результат, на думку авторів, більш досяжний.

Захід і раніше дотримувався стратегії стримування, а не перемоги

“Стратегія стримування Росії, яку сьогодні напівофіційно пропонують наші партнери, в інтересах як Заходу, так і Кремля, але не України. За такого розвитку подій існує велика загроза реального зменшення допомоги для боротьби проти російської агресії. На жаль, сьогодні Захід не готовий платити за стратегію нашої перемоги”, – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив український дипломат, посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині у 2010-2017 роках Олександр Левченко.

“На мій погляд, поява відповідних статей у американській пресі не випадкова, це така собі певна перевірка реакції України та світу на запропонований змінений підхід у боротьбі проти Росії, – говорить Олександр Левченко. – Сьогодні вони пропонують стратегію стримування, а до цього існувала стратегія перемоги, яка не спрацювала.

На мій погляд, саме стримування, а не цілковита поразка Росії, і було західною стратегією з самого початку. Тобто ресурсів, які надавалися Україні до останнього часу, вистачає лише, щоб Росія не пішла далі України. Санкційна політика має надто обмежений характер, вона не спрацювала необхідним чином. Це й надалі дозволяє Путіну заробляти шалені кошти на війну та виробляти необхідне озброєння.

Постачання зброї для України також не відповідає переможній стратегії. Так, протягом 2023 року в середньому на місяць західні партнери постачали Україні 25 танків, а Росія відправляла на фронт 100 одиниць, БТР – ми отримували 35, а агресор – 100, артилерійські установки – ми лише 7, тоді як росіяни – 50 одиниць. Літаків та далекобійні ракети не надали, а зі снарядами взагалі вийшла погана історія. ЄС не зміг навіть і половини надіслати на потреби України з обіцяного мільйона штук, тоді як лише Північна Корея поставила росіянам мільйон снарядів. Чи можна активно наступати, маючи такий негативний паритет у озброєнні? Звісно, ні, але українці наступали та досягли певних здобутків. Уже досить добре, що ми взагалі втримуємо фонт”.

На думку Олександра Левченка, необхідний запас міцності у Заходу є, яким він може поділитися з Україною, аби таки перемогти Путіна вже сьогодні. Наприклад, США виділяють на потреби Ізраїлю 14,3 млрд доларів, не розтягуючи на кілька років. І це лише для боротьби з близькосхідними терористами, але ж Росія у 100 разів сильніша за ХАМАС, Хезболу та Іран. Та чомусь Україні все одно продовжують надавати дозовано допомогу.

“Заходу вигідно, аби Росія поступово здувалася, наприклад, її армія вже на половину не та, яка була на початок 2022 року. Але у них спрацьовує простий егоїзм, адже на сьогодні реальної загрози від російських військ Європа не має, а наша перемога – набагато дорожча справа, аніж поступове стримування РФ. Тому ситуація розвивається саме так, а не інакше. Як тільки вони зрозуміють, що завтра Росія прийде до них, то відразу збільшать свої витрати. Аби не було запізно. Тому, на мій погляд, стратегія стримування – негативний сценарій для України. Ми й надалі продовжимо жити під постійними обстрілами та військовою загрозою Росії, наші люди будуть гинути як на фронті, так і в тилу, а економіка й надалі буде знищуватися. Потрібно, щоб на Заході запанувала думку, що Україна повинна отримати набагато більше ресурсів саме для перемоги, бо інакше буде погано всім, окрім Росії”, – констатував Олександр Левченко.