Вікторія Гончарук вирушила на фронт, залишивши омріяну роботу у США. “Любити Україну з-за кордону — легко…”

Дівчина стала бойовою парамедикинею і вже більше ніж два роки рятує життя військових на передовій.

На цей крок Вікторія зважилась на початку повномасштабного вторгнення. Вона родом із села Баранівка, що на Житомирщині. Каже: батьки ніколи не виїжджали за межі України. Натомість Вікторія з дитинства мріяла подорожувати світом. У 12 років почала підзаробляти, аби здобути вищу освіту за кордоном.

“Коли мені було 15 років, я отримала свій перший грант на навчання за кордоном. І це був рік в американській школі, — каже 24-річна Вікторія. — Хотіла побачити, як люди живуть та навчаються в Америці, перейняти їхній досвід. Потім отримала грант на навчання в університеті Литви, а після нього вступила в омріяний інноваційний університет Minerva (Сан-Франциско, Каліфорнія). У цьому закладі немає лекцій та іспитів. Усі заняття відбуваються винятково в режимі онлайн, а студенти щороку переїжджають у нову країну. Я жила в Південній Кореї, Індії, Великій Британії, Німеччині, Аргентині, Тайвані”.

Вікторія здобувала освіту за двома спеціальностями: комп’ютерні науки та статистика й бізнес та фінанси. Після навчання їй вдалося отримати роботу в одному з найбільших банків США.

“Цей банк містився у Нью-Йорку на Волл-стріт. Я собі так запланувала, що два роки пропрацюю аналітикинею, далі перейду у ваучерні інвестиції, а потім відкрию власну справу в Україні. Однак усі плани змінилися, коли почалася повномасштабна війна.

Моя сестра та батьки пішли до війська. Спершу я збирала кошти й займалася постачанням засобів з тактичної медицини для ЗСУ. Але спостерігала за новинами й не змогла далі залишатися в Америці — вирішила повернутися в Україну.

Пригадую, у нас якраз була велика урочиста подія з клієнтами, а наступного дня я вже сиділа в літаку”, — розповідає дівчина.

Після повернення додому Вікторія записалася на курси з тактичної медицини й остаточно вирішила стати медикинею, щоб рятувати життя військових. Пройшла вишкіл у медичному добровольчому батальйоні “Госпітальєри”, а далі поїхала на фронт.

“Раніше я боялася голок та крові. Але тепер до всього призвичаєна. Працюю безпосередньо в екіпажі медичної евакуації. Забираємо поранених з броньованої машини й відвозимо до стабілізаційного пункту.

Побувала на різних напрямках — Запорізькому, Авдіївському, Бахмутському, Харківському.
Ворог обстрілює машини медиків, точки евакуації. Доводилося потрапляти під обстріли. На щастя, відбулася лише легкими контузіями”, — додає Вікторія.

Дівчина має позивний “Тора”. Каже, що ніколи не шкодувала про своє рішення покинути кар’єру в Америці. Цього року, щоправда, вступила до Гарвардського університету.

Але вирішила відкласти навчання до перемоги. Мовляв, наука почекає. Зізнається: мріє ще поїхати в село найкращого друга, який загинув на війні, та поспілкуватись з його рідними, підтримати їх.

“Любити Україну з-за кордону — легко. Але, на мою думку, якщо ти вважаєш себе патріотом своєї Батьківщини, то діяти треба тут і вже. Адже Росія хоче знищити нашу націю, нашу землю”, — зауважує “Тора”.