“Я бачив, як вбили мого батька!”: з’ясувалося справжнє ім’я Героя, страченого окупантами

Регіональне управління Сил ТрО “Північ” Збройних сил України назвало ім’я воїна ЗСУ, якого жорстоко стратили російські окупанти.

Ним виявився Олександр Мацієвський, пише Politeka.net.

«30 грудня 2022 рок на околицях Соледару він і ще четверо військовослужбовів під час переміщення прийняли зустрічний бій з переважаючими силами противника. Десь о 12-й годині візуальний контакт і зв’язок з ними зник. Прорватися до місця їхньої позиції підкріплення не змогло через безперервний мінометний обстріл та щільний вогонь зі стрілецької зброї», – розповіли в «Півночі».

Подробиці того бою невідомі – всі загинули або зникли безвісти.

На страшних кадрах страти, які облетіли весь світ, Олександра впізнала мати, його син Михайло і військовослужбовці його підрозділу.

Остання розмова сина з матір’ю була 29 грудня. Після слів Сашка «Мама, я ніколи не здамся у полон!» Парасковія Михайлівна зрозуміла, що син на фронті. З того дня Олександр більше не дзвонив, а його телефон не відповідав.

Повідомлення «абонент знову на зв’язку» прийшло 7 січня. Після слів побратимів, що Сашка вже нема, життя його рідних поділилося на до і після. Тіло полеглого воїна повернули в рамках обміну, 14 лютого 2023 року Ніжин зміг провести в останню путь свого земляка.

«З появою у мережі відео загибелі моє серце знов сколишнулось. Це був мій Сашко, а потім дзвінок від його сина, він із сльозми кричав «Я бачив як вбили мого батька!», – розповіла мати Героя.

Народився Олександр Мацієвський 10 травня 1980 року у Молдові, куди за розподіленням була направлена його мати. Саме там Олександр закінчив середню школу і електротехнічний коледж. Потім родина повернулася до Ніжина.

До лютого 2022 року Олександр працював за фахом. З першого дня повномасштабної агресії він пішов до Ніжинського ТЦК та СП, але відразу не зміг потрапити до війська. Тож допомагав робити укріплення, чатував на блок-посту, готував пляшки з запалювальною сумішшю. 11 березня його було зараховано до Ніжинського батальйону територіальної оборони.

У грудні, коли батальйон збирався вирушати на схід, Олександр не сказав мамі, що він поїде у зону активних бойових дій, бо не хотів що б вона хвилювалася.

«Він був людиною з дуже жорстким характером, але на нього у бойовій обстановці можна було покластися і товаришам, і командиру.

У листопаді його підрозділ був перекинутий в район міста Бахмут, де він виконував завдання близько місяця. Олександр Мацієвський та його товариші мали певний рівень підготовки і вони стали обстріляним підрозділом. Коли фронт було прорвано під Соледаром, і треба було рятувати побратимів, які продовжували обороняти місто, 163-й батальйон було направлено у район бою», – розповів журналіст Юрій Бутусов.

За його словами, що саме трапилось під час бою невідомо. Олександр виходив у бій у повному бойовому спорядженні. Він був за посадою снайпером роти вогневої підтримки, але через певні обставини у цей бій він пішов зі звичайним автоматом.

Тіла ще двох зниклих бійців не повернуто, побратими чекають інформаціїх про їхню долю.