«Я набрала понад 23 кілограми — це був суцільний стрес!»: відома телеведуча про вагітність та народження дитини під час великої війни

Ведуча ТСН та «1+1 Марафон» Наталя Островська повернулась в телеефір через півтора місяці після народження доньки. Її Аґата зʼявилася на світ на другому році повномасштабного вторгнення, і Наталя зізнається, що ніколи не переживала так, як зараз, бо відчуває шалену відповідальність за життя крихітки.В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Наталя Островська розповіла про перші ефіри під час великої війни, свою паніку та зайві кілограми, які набрала під час вагітності.

«Я на зло їм усім одягалась в ефірні костюми й фарбувалась»

— Наталя, ви з першого дня повномасштабного вторгнення були у кадрі, продовжували працювати та інформувати глядачів щодо ситуації в країні. Памʼятаю, на екрані ви виглядали дуже впевнено. Але що було у вас всередині?

— Тоді мені допомогла робота. Повертаючись з прямих ефірів додому, мій стан ставав пригніченим. Але я розуміла, що мені необхідно доносити інформацію з холодним розумом і не піддаватися емоціям і паніці. Хоча як раз цього росіяни теж прагнули — дестабілізувати українців, посіяти серед нас паніку і розгубленість. Я на зло їм усім тоді одягалась в ефірні костюми й фарбувалась — щоб показати, що ми тримаємось і продовжуємо опір, в тому числі й інформаційний.

— Під одним із перших дописів у соціальній мережі під час вторгнення ви написали, що щоразу завершуєте ефір фразою: «Завжди вірте у себе та у своїх близьких». Наскільки міцною була ваша віра в той момент?

— Я була впевнена на сто відсотків, що все буде добре. Не розуміла до кінця співвідношення сил України та росії, не розуміла, скільки є в нас авіації, боєприпасів і скільки у них, наскільки у них масштабні плани дійти до Києва і влаштувати парад російської техніки на Хрещатику. Тоді я складно це усвідомлювала, але чомусь внутрішньо була стовідсотково впевнена в тому, що це потрібно пережити. І моя віра у наших військових була і є залізобетонною.

— На жаль (чи на щастя), людина звикає до всього і навіть до такої страшної події, як війна. На який день вторгнення ви зрозуміли, що вже якось звикли до вибухів і сирен?

— До появи донечки я спокійніше ставилася. З появою дитини дуже різко реагую на кожну тривогу. Коли Аґата не зі мною, завжди думаю, що з нею, переживаю, раптом будуть вибухи, вона злякається, а мене немає поряд?! І через це я певною мірою звинувачую себе.

Але якщо таке трапляється, то тримаю зв’язок з чоловіком чи мамою, залежно від того, хто в цей момент поруч з донькою. І після відбою якнайшвидше поспішаю додому.

— Хто або що допомагає вам зараз триматись, не опускати руки?

— Перш за все, допомагає триматися моя донечка, яка народилась вже на другий рік повномасштабного вторгнення. Мої цінності змінилися з початком великої війни, тому що до цього це завжди була робота, і я з головою була в ній. Але на початку великої війни зрозуміла, що в якусь мить всього може не стати, а особливо матеріального. Ми не знаємо, куди нас заведе доля.

«Є страх за доньку»

— Ви завагітніли вже під час повномасштабного вторгнення у 2023 році. Які були ваші емоції, коли ви дізнались що чекаєте дитину? Чи не було страху?

— Тоді не було, а от зараз є страх за доньку. Я завжди казала, що моя дитина спатиме в окремому ліжку, а зараз я не можу собі дозволити, щоб вона спала окремо. Коли за вікном вибухи, мені дуже страшно за неї. Можливо, це правильно назвати не страхом, а холодним розумом. Просто хочеться її максимально убезпечити від цього.

— Відомо, що всього лише за 3,5 місяці після пологів ви схудли на 16 кілограмів. Які методи ви використовували у боротьбі з післяпологовою вагою?

— Це болюча тема. Я набрала за вагітність понад 23 кілограми, це багато. І для мене це стало стресовою ситуацією після пологів, тому що до того я відчувала себе абсолютно щасливою, мені подобалося моє відображення в дзеркалі, і я навіть не помічала, як різко набрала вагу. Останні півтора тижня перед пологами навіть не зважувалась, боялась. І в мене настала, напевно, післяпологова депресія: не знала, що робити з цим тілом, з животом, шкіра обвисає, спортом займатись не можна, а ще налагодження грудного вигодовування. Розуміла, що не хочу з’являтись в такому вигляді в телеефірі. Це сталося через те, що в мене були певні уявлення, ніби я народжу й одразу скину 20 кілограмів.

Це був для мене великий стрес, але я старалась не впадати у паніку, а просто дати собі й своєму тілу час. Аби повернутись у форму, я роблю лімфодренажні масажі, займаюсь йогою, відмовилась від борошняних виробів (солодке, на жаль, їм, тому що я на грудному вигодовуванні і хочеться з’їсти щось солоденьке).

«Ще в Ялті проведемо виїзну студію»

— Відомо, що місячна виплата на дитину зараз складає 860 грн. Чи достатньо її на всі необхідні витрати, ліки, вакцини?

— Дякую за це запитання. 860 грн — це причина і пояснення, чому я працюю. Бо деякі мені дорікають, мовляв, треба сидіти вдома з дитиною, а гроші хай чоловік заробляє. Але у часи війни, коли ти не можеш знати, що буде з тобою, твоїми рідними завтра-післязавтра, ти можеш розраховувати тільки на себе. І якщо є можливість тримати під контролем і підтримувати той етап кар’єри, якого ти вже досягла, то це дуже добре. Тому в нашій родині працюю і я, і чоловік.

Матеріальна підтримка від того, що я працюю зараз, вкладається і в дитину. Бо памперси на тиждень зараз коштують щонайменше 700 грн, а в місяць платять 860 грн! То де брати гроші? Багато мам мені пишуть, що необхідно переглянути цю суму, і я їх розумію і підтримую цілком. Я б, напевно, і не працювала і приділяла більше уваги дитині, але розумію, що хочу дати їй гідне комфортне життя. А от розмір грошової допомоги від держави обов’язково потрібно переглянути.

— Ви майже одразу після пологів повернулися до роботи. Важко було входити в робочий режим, зважаючи на новий графік, який внесла маленька Аґата у ваше життя?

— Перерва від роботи була півтора місяця. А щодо графіка, то я зі школи розвивала мультизадачність в собі, й це мені зараз допомагає. Складно було налагодити графік з годуванням, недоспані ночі з тривогами… Звісно, коли на роботі, переживаю, як там дитина, але коли донечка з батьком декілька годин, то я спокійна.

— Чи є у вас помічники по дому, няні?

— Тільки чоловік та мама. Я вдячна своїй мамі, вона інколи приїжджає з Дніпропетровської області допомогти нам. Мама теж працює, тому намагається підлаштуватися під мій графік. Нянь і домогосподарок у мене немає.

— На своїй сторінці ви написали, що люди складають певний список справ, які потрібно встигнути до 30. У вас також є такий список?

— Я вважаю, що потрібно просто насолоджуватись життям. Хоча кажуть, для того, щоб досягти певної мети, потрібно все прописати. Я знаю чітко, що б хотіла зробити, але не до 30 років, а протягом життя. А списки я, на жаль або на щастя, не складаю.

— Думали про те, що першим зробите після нашої Перемоги?

— Поїду в деокуповані міста. Мені так хочеться побувати в Маріуполі, Бердянську, Мелітополі… Це такий журналістський інтерес побувати там одразу по гарячих слідах після звільнення, поспілкуватися з людьми, побачити, що там робили окупанти. І в Крим дуже хочеться поїхати. Я пам’ятаю, під час вибухів ми проводили ефір зі Святославом Гринчуком і він сказав: «Не переживай. Ще в Ялті проведемо виїзну студію». Я ці слова запам’ятала. І живу з вірою у ці слова.

Знаєте, ми часто кидаємось у крайнощі. Спочатку чекали швидкої перемоги, потім, розуміючи, що війна надовго, наш емоційний стан ставав пригніченим. Але зараз як ніколи маємо зібратись і бути єдиними. Життя триває, кожен у своїй родині має продовжувати його і робити усе заради українського майбутнього.