Я пишу, щоб це ім’я стало прикладом для майбутніх поколінь українців. Йому тепер навіки 32. Командир розвідвзводу 220-го батальону 126-ї бригади Тероборони, загинув смертю героя…

Юрій Бутусов: “Святослав Алексапольський, командир розвідвзводу 220-го батальону 126-ї бригади Тероборони, загинув смертю героя у бою біля села Новогригорівка Херсонської області 29 серпня 2022 року. Йому тепер навіки 32. Життя так склалось, що мало хто знав наскільки величною та досконалою особистістю був Святослав, які випробування він долав у своєму житті, і я пишу, щоб це ім’я стало прикладом для майбутніх поколінь українців. Я пишу, тому що не можу забути його мудрий погляд, і вважаю, що подання від бригади на присвоєння звання Герой України (посмертно), яке зроблено 9 місяців тому, має бути скоріше розглянуто, бо затримка у цій справі це проблема для держави.

Ми познайомились у фейсбуці, в нього був акаунт з ім’ям його кумира Хеліо Грейсі, бійця бразильського джіу-джитсу. Він читав та коментував тільки те, що стосується військової справи.

Святослав з міста Саки у Криму, його родина – коренні кримчани у багатьох поколіннях. Він народився 30 жовтня 1989 року, навчався в українських класах Криму, отримав гарну освіту, вільне знання англійської, гостре самостійне критичне мислення.

З юних літ Святослав обрав шлях справжнього Воїна, і все життя вдосконалював себе на цьому шляху, шукаючи нові випробування, та гідно відбиваючи удари долі, щоб здобути справжнє лідерство.

Він захоплювався дуже багатьма видами спорту, і всюди його талант дозвляв досягнути успіхів. Футбол, шахи, бокс, тайський бокс, боротьба, кік-боксінг, панкратіон, біг, паркур, стрибки з парашютом, плавання, але найбільшим його захопленням стало бразильське джіу-джитсу. Спорт для нього був засобом гартувати свій дух, волю, вдосконалювати свої можливості, самоконтроль. Він був готовий до будь-яких навантажень, випробувань, стресів, був рідкісно врівноваженим та мав дуже швидку реакцію.

Але маючи феноменальні здібності до спорту Святослав не прагнув бути лише спортсменом. Він був один з тих, хто був впевнений, що народжений змінити світ на краще.

У юності Святослав став одним з лідерів фанатського руху вболівальників кримського футбольного клубу “Таврія”, відомого як «Tavrida Boys», справжніх “ультрас”.

У 2009 році він пішов на строкову службу, потрапив до роти розвідки батальону спецназ внутрішніх військ.

Після армії отримав цивільну спеціальність гіда-екскурсовода. Любив людей, спілкування, подорожі, об’їхав кілька країн Європи, був у США.
У 2013-му Святослав став одним з найактивніших патріотів України у Криму, брав участь у протестах. Під тиском проросійських сил та зрадників у владі його родині довелось виїхати з Криму. Щоб не створювати проблем друзям та близьким у Криму Святослав вирішив уникати публічності, він просив про себе не писати, він не шукав слави, він був зосереджений на справі.

У 2014-му вступив до лав добровольчого батальйону “Азов”, де було чимало футбольних фанатів, а у 15-му звільнився коли “Азов” відвели з передової.
Перед ним був відкритий цілий світ, в нього була кохана дружина, родина, він мав можливість вчитись усьому, що йому було цікаво, наприклад, ковальству, і виступати на змаганнях з улюбленого джіу-джитсу.

Але Святослав був впевнений, що попереду буде війна з Росією, і у 2017-му пішов на військову службу, щоб воювати на фронті, куди не пускали “Азов”. Він потрапив у 25-ту повітряно-десантну бригаду. Став снайпером, воював в АТО, проявляв значну ініціативу у пошуку та знищенню російських окупантів. Я бачив його влучні постріли по росіянах. Щоб вдосконалити свої навички перевівся до складу нового розвідувального батальйону десантно-штурмових військ.

«Я хочу, щоб після моєї смерті над рідним містом підняли наш стяг. Щоб він майорів в місцях, де я ще не був, чи то Ай-Петрі, чи Аю-Даг» – це була його фраза.

Святослав завжди був одним з найкращих, він досконало оволодів багатьма видами зброї, тактикою, отримав значний бойовий досвід. Він мав дуже високі лідерські якості, вміння самостійно ухвалювати грамотні рішення у складній обстановці.

Але була одна річ, яка не дозволяла йому зробити військову кар’єру – він нетерпимо ставився до брехні, тому що вважав брехню в армії шкідливою і небезпечною, особливо брехню командирів.

Ми зустрічались з ним після закінчення його контракті у 2020-му. Святослав мене просто вразив. Він був справжнім воїном, відповідальний, мудрий, глибоко ерудований у військовій справі, цілеспрямований у досягненні життєвих цілей.

Маючи великий досвід бойових мистецтв, фанатських бійок, він взагалі не був тим, хто воює та б’ється заради адреналіну та гострих відчуттів. Це були усвідомлені ним бар’єри, які він долав, щоб вдосконалювати себе.

Так само Святослав ставився і до війни. У нього не було няких нервових розладів, війна була для нього важливою справою заради звільнення рідного Криму, і він поставив собі за мету досягнути цієї цілі.

Велика честь, що Людина та Громадянин такого калібру став на захист України.

Святослав з першого дня вторгнення захищав Київ у складі групи добровольців. А потім встав до лав 220-го батальону 126-ї бригади ТРО, яка воювала на півдні, одразу був призначений командиром розвідувального взводу. Там було багато інших фанатів, і Святослав зробив дуже боєздатний підрозділ, він був наставником та прикладом для дуже багатьох людей.

Святослав був обережним, розсудливим військовим професіоналом, він був постійно у найнебезпечніших місцях, але робив усе, щоб знизити ризик для своїх бійців та виконати завдання. «Героизм одних — это всегда ошибка других. Военные знают, что все героические поступки совершаются не потому, что кто-то хочет совершить, а потому, что иначе никак» – сказав Святослав у своєму, мабуть, єдиному у житті відеорепортажі, де він став одним з героїв сюжету Анастасії Станко.

У червні його машину обстріляв танк – якимось дивом вони виіхали з місця обстрілу на ободах, без скла, у зрешеченій машині. Його підрозділ брав участь у контактних боях, і завжди мав перевагу завдяки своєму командиру.

29 серпня українські війська почали наступ на херсонському напрямку. Російська оборона не була подавлена, місцевість була відкрита, але піхоті треба було йти вперед, і у складі штурмової групи, яка атакувала російську позицію біля села Новогригорівка був включений і Алексапольський. Він був снайпером, і завдав ворогу значних втрат при штурмі російської позиції, а потім йому довелось піти вперед – командира штурмової групи було поранено, і хтось мав його врятувати під щильним вогнем. І як завжди Святослав взяв відповальність на себе. Позицію взяли. Але по нашим атакуючим підрозділам росіяни завдали масовані удари артилерії та реактивних систем залпового вогню, і уламки обірвали життя Святослава.

“Свят” Алексапольський був одним з тих, хто став скалою та втримав страшний російський удар, і зробив усе необхідне, щоб врятувати нашу свободу, щоб звільнити Україну.

126-та бригада ТРО зробила подання на присвоєння Святославу Алексапольському звання Герой України (посмертно). Сподіваюсь, що це подання буде розглянуто і родина кримчанина отримає заслужену нагороду.

Ім’я Святослава Алексапольського ніколи не буде забуто, і ім’я справжнього героя повернеться у рідний Крим, і покоління українців будуть навзажди його пам’ятати…”