Як довго я чекала на своє 50-ліття. День мав бути ідеальним! Тому я й попросила невістку, аби не брала із собою онуку. Ця дитина зовсім не контрольована. Та вона мене не послухала…

Цьогоріч я відсвяткувала 50-річчя. Ну, як відсвяткувала, онука той день зіпсувала. Та, як на мене, її провити в тому немає. Це все виховання невістки.

Я відразу збагнула, що Ліля не буде гарною мамою. Вона психолог і підтримує європейські сучасні методи виховання. Вважає, що нічого дитині не можна забороняти, хоче гратись в болоті – нехай, хоче розмальовувати стіни – вперед. Так моя онука Вікуся і зростає. Ніхто і ніщо їй не указ.

Неодноразово я вказувала невістці, що так можна. Адже сама шкодуватиме згодом. Я ж життя прожила, краще знаю. Діти, котрі не знають дисципліни – нічого не досягають, стають наркоманами та безробітними. Та Ліля лише ображалась.

– Вам треба викинути з голови радянські стандарти! Ніхто в цивілізованому світі так не живе.

Врешті я відступила. Сина ж усе влаштовує. Та скажу чесно, запрошувала онуку вкрай рідко. Ну, не можу я витримати таку поведінку, ці крики та бігання по хаті.

Саме тому я просила невістку не приводити онуку на моє 50-ліття. Я дуже довго й ретельно готувалась до цього свята, хотіла, щоб все було бездоганно і знала дівчинка влаштує безлад.

Того дня із самого ранку я почала готуватись. В мене є подруга кондитер, я в неї замовила дуже гарний торт. Хотіла вразити рідних і подруг. Також зробила генеральне прибирання, прикрасила оселю і наготувала всілякої смакоти. 

І от почали збиратись гості, все було так гарно. Лишень син з дружиною запізнювався. Врешті прийшли з квітами та конвертом. Лиш доньку все ж взяли.

– Вибачте, не мали де залишити.

– Ну, нехай вже.

Хоча мені було вкрай дивно, адже діти давно знали про свято, могли щось вигадати. Крім того, мені не сподобалось, що Віка жодним чином мене не привітала. Ні слова не сказала, не обійняла, навіть якийсь малюночок не додумалась підготувати. Так не зручно було, особливо перед подругами. 

Врешті всі сіли за стіл. Та онука відразу почала вередувати.

– Я це не їм. Де торт? – кричала вона.

– Віка, торт буде згодом.

– Я хочу вже!

Тут втрутилась невістка.

– Та відріжте їй шматочок! Вам що шкода? Усі ж тут дорослі.

– Нехай зачекає.

Ліля скривилась. Згодом їй вдалося вмовити дочку посидіти з телефоном. Та вона пішла на кухню. І ось настав час запалювати свічки. Подруга вирушила за тортом, який був в холодильнику. Та раптом я почула крик. Прибігла і побачила, що мій святковий десерт повністю зіпсовано. Віка залізла в холодильник і пальцями познімала крем. Це було жахливо. Подавати таке людям я не могла.  Сказати, що це мене засмутило – нічого не сказати. Я покликала невістку.

– Подивись! Ось результат твого виховання!

– Ой, велике діло, це ж лише торт! – вона навіть засміялась.

– То тобі смішно? За таке дитину треба покарати! Їй 8 років, не 2 і не 3. Вона це зробила свідомо.

– То може ще й лозину дістати?

– Було б добре!

– Ви лиш себе любите, до онуки вам байдуже!

Невістка зібралась, вдягнула Віку і пішла. Ніхто навіть не перепросив. Син побіг за ними. А всі гості здивовано дивились на мене. Словами не передати, як я почувалась. Найрідніші люди мене осоромили. Та й ще перекрутили все так, наче я винна. Не дзвонять мені тепер і спілкуватися не хочуть.

От скажіть, чи така поведінка дитини є нормальною? Як би ви на це відреагували?