З чоловіком виховали двох синів – Сашка й Микиту. Я завжди думала, що на старість голову біля Микити прихилю, тому вся увага діставалась йому. Та що казати, я заповіт лише на Микиту одного написала. Коли ж мене недуга скосила, тільки сестра навідувала. Як звернулась по допомогу до Микити, він ошелешив своєю відповіддю. Я була у повному відчаї, не знала, що й робити.

Маю двох синів і все життя ставку на молодшого робила, але доля показала, хто чого вартий.

З чоловіком виховали двох синів – Сашка й Микиту. Я завжди думала, що на старість голову біля Микити прихилю, тому вся увага діставалась йому. А коли старший одружився на дівчині, яку не схвалюю, то я від нього відмовилась. Навіть благословення свого не дала.

Та Сашка це не спинило і він побрався з Орисею. Вони стали собі окремо жити й господарювати. Для мене ж їх не стало. Я не спілкувалась ані з сином, ані з онуками. Сестра намагалась мене присоромити:

– Ти що робиш? Це ж твоя дитина, так не можна.

Але я її не слухала, як вирішила так і зроблю. Завжди була впертою.

Молодший мене порадував – одружився на багачці. Думала, тепер заживу в колі заможних родичів, але вони мене не спішили приймати. Я старалась з усіх сил: і дорогі подарунки сину з невісткою дарувала, і онуків балувала, і відпочинок їм якось оплатила. Та що казати, я заповіт лише на Микиту одного написала. Але бажаного не отримала.

З часом і взагалі Микита з сім’єю виїхали в Ізраїль до невістчиної тітки на ПМЖ, а про мене забули.

Та то ще нічого було, як я сама могла з усім поратись. Коли ж мене недуга скосила, лише сестра навідувала. Вона ж мене доглядала в лікарні певний час.

Коли лікар сказав, що мені постійний догляд треба, я була у відчаї. Сестра не зможе поруч бути, бо у неї сім’я і забрати до себе не зможе з тієї ж причини. Тоді я зателефонувала Микиті.

– Синку, мені допомога твоя потрібна, хвора я – кажу.

– Мамо, я приїхати не зможу і доглядальницю наймати не вийде, бо маю фінансові труднощі. Тож давай якось сама – відповів Микита.

Сестра радила звернутись до Сашка, але я не могла, після всього, що накоїла. Та все ж Сашко з Орисею приїхали і забрали мене до себе. Їх попросила сестра.

Невістка мене доглядала з любов’ю, онуки бігали й розважали. Син теж піклувався і ми часто говорили. Я попросила пробачення у Сашка, Орисі й онуків. Вдячна їм за те, що були поруч зі мною в скрутний час.

Та й зараз, коли мені краще і живу знову а своєму домі, син з невісткою часто навідуються й допомагають.

Тепер думаю, що зі спадком робити. Може варто все переписати на Сашка?

От як в житті буває: нелюба невістка стала за рідну дочку, а син, якого леліяла все життя – відвернувся.

Як би ви вчинили?