Загинув під Бахмутом через три місяці після весілля: що відомо про бійця з Хмельницької області

На Хмельниччині попрощалися із 41-річним військовим Сергієм Гончаруком, який загинув біля села Кліщіївка у Бахмутському районі на Донбасі. Сергій потрапив під мінометний вогонь, коли виконував бойове завдання. У рідному селищі в нього залишилися мама, вітчим і дружина, з якою вони зіграли весілля лише за три місяці до загибелі.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Військовий Сергій Гончарук загинув 19 січня біля села Кліщіївка на Бахмутському напрямку. Він потрапив під мінометний обстріл ворога. Про це йдеться на сайті Старосинявської селищної ради.

Сергій став другим мешканцем селища Стара Синява Хмельницької області, який віддав життя за Україну.

Про те, що він іде добровольцем на фронт, Сергій матері не повідомив. Вона дізналася про це, вже коли він їхав до Львова.

“Зателефонувала його дівчина, з якою він зустрічався вже чотири роки, та сказала, що Сергій пішов добровольцем. Вважав, що оскільки він чоловік, то повинен захищати свою батьківщину. Ні в кого дозволу він не питав”, – розповідає мама загиблого героя Ніна.

На фронт Сергій хотів іти ще у 2014 році. Однак тоді він переніс операцію на хребті, отримав групу інвалідності. Цього разу у 2022 році про свої проблеми зі спиною він нікому не сказав.

Спочатку Сергій перебував на тренувальному полігоні, звідти дзвонив рідним щодня. А коли їх відправили на фронт, він сказав мамі, що дзвонити буде рідше, по три дні може не бути на зв’язку. У цей час, значить, він був на нулі, виконував бойове завдання.

“Востаннє ми з ним говорили 17 січня, за два дні до загибелі. Нічого особливого, у нього завжди все було добре. Мені він нічого особливо не розповідав, я навіть не знала, що він під Бахмутом”, – каже мама.

Торік у жовтні Сергій приїжджав у відпустку. Тоді вони зі своєю дівчиною Віталіною вирішили одружитися. Зіграли весілля, щоправда, фотографії з урочистостей Сергій так і не встиг побачити.

“Він ні Віталіні, ні мені теж нічого не розповідав, беріг усіх. Уже після його загибелі я розпитала його товаришів по службі. З’ясувала, що спочатку вони воювали в Миколаївській області, звільняли село Снігурівка. Потім їх перекинули під Херсон, там ворог був буквально через річку від них. А вже наприкінці листопада їхня бригада опинилася під Бахмутом”, – каже теща Сергія Людмила Леонідівна.

Мама розповідає, що Сергій після школи закінчив ПТУ та здобув професію електрика. “Кілька років він вахтовим методом їздив працювати до Києва, був охоронцем на заводі. Потім став їздити до Польщі, там працював на будівництві. Він дуже любив Україну та хотів жити тут. Єдине, чого не вистачало, – роботи й гарної зарплати. У нього була однокімнатна квартира. Але вони з Віталіною хотіли завести дітей, купити більше житло”, – зітхає мама.

Сергій захоплювався спортом, часто ходив у спортзал. Ніколи не пив і не курив, намагався правильно харчуватися та багато ходив пішки. Рідні кажуть, що він був напрочуд комунікабельним. Мав багато друзів. Він намагався всім допомогти, якщо у когось із побратимів були неприємності, то міг поговорити з командиром і все залагодити.

Він дуже любив свою молоду дружину, опікувався й готовий був для неї на все.