Запросила старих знайомих на свята. І випадково почула про себе багато цікавого

Ми з Пашею та Мариною товаришуємо вже років 10 точно. Так ходили завжди 4 – і я Коля, Паша і Маринка. Разом навчалися в університеті, готувалися до сесії й танцювали на весіллі. Правда, рік тому вони вирішили переїхати до Паші в місто, у нього старенька мати тяжко хворіла. Тому тепер ми бачилися або у Скайпі або ж переписувалися. А тут така чудова нагода випала – Новорічні свята, відпустка на роботі. Я з чоловіком без вагань запропонувала друзями приїхати до нас у Кам’янець та провести тут вихідні.

Я наготувала стільки страв, ще й тортика спекла. Навіть віддали їм нашу спальню, а самі пішли у вітальну ночувати. І ось зранку я прокидаюся, роблю їм на сніданок тости з кавою, вже хочу стукати у двері, як чую наступне:

– Боже, ну не квартира, а сарай. І це вона називає “дизайнерський ремонт”? Ну так, у неї ніколи смаку не було. Ще й перина така тверда. Боюся, що після її частування я у лікарню з отруєнням не лягла. Буде цікавий початок цього року.

– Цікаво, а Колі приємно з такою горе-господинею жити?

Вони ще довго обмивали мені кісточки та хіхікали. Я не хотіла псувати день, тому просто удала, що нічого не почула. Пішла на кухню та почала їх сама гукати до столу.

– Як все смачно виглядає. Це ти робила? – підлещується до мене Маринка. Я тільки кивнула головою. Ох, як б я хотіла вилити каву на її біляву та дурну голову. Тоді я дізналася, що таке дволикість.

Так, я розумію, що вони живуть заможно – двоповерхова квартира, баня, басейн. А у нас тільки три невеличкі кімнати, живемо на околиці міста. Ця квартира перейшла мені у спадок від бабусі. І не майном я хочу мірятися між друзями. Все-таки, я їх запросила у гості від щирого серця.

Мені стало так сумно, що єдина подруга поливає мене брудом. Всі ми не ідеальні і я не претендую на звання “найкраща господиня у Всесвіті”. Але хоча б про елементарні правила ввічливості треба знати…

Словом, я зі спокійною душею видихнула, коли Паша та Марина поїхали геть. Дівчина так щебетала на пероні, як у нас добре. Я з останніх сил стримувалася, щоб не врізати валізою по її нахабній пиці. Звісно, що потім я про все розповіла Колі.

Тепер, коли до мене телефонує Марина, то я удаю, що не чула дзвінка. Або ж просто відхрещуюся, мовляв, багато справ вдома.

А що б ви зробили з такими гостями?