“Діти його вибір зрозуміли…Діти сказали берегти себе, бо він нам потрібен”: після втрати дружини військовий повернувся на фронт, історія незламної сім’ї

Ілля був проти того, щоб його дружина служила у Збройних Силах – він вважав, що в їхній сім’ї вже достатньо одного військового.

Віра Анатій, військовослужбовиця з Миколаївщини, загинула під час першого дня повномасштабної війни, коли її корабель потрапив під обстріл російської ракети. Її чоловік, Ілля, перевіз дітей до Новодністровська, а сам повернувся на фронт кілька місяців після смерті дружини. Історію подружжя розповіли в сюжеті Суспільного.

Віра і Ілля прожили разом понад 15 років, і в 2015 році Віра вирішила підписати контракт із Збройними Силами України. Під час служби вони жили в Очакові, але також часто відряджалися на Донеччину, намагаючись робити це порізно, щоб один з них міг залишатися з дітьми. Протягом служби Віра піднялася з посади матроса до лейтенанта.

Ілля був проти того, щоб його дружина служила у Збройних Силах. Він вважав, що в їхній сім’ї вже достатньо одного військового. Однак Віра була з дитинства патріоткою, тому вирішила служити. Вони зустрічалися лише раз або двічі на тиждень через постійні відрядження, але розуміли, що це невід’ємна частина військової служби.

До початку повномасштабного вторгнення вони жили на Миколаївщині. Вранці 24 лютого Ілля отримав виклик до військової частини і сказав Вірі збирати документи та дітей, бо почалася війна. Віра швидко одяглася і пішла на службу. Ілля супроводив дітей і повернувся, але, почувши обстріли у районі порту, побачив на відеонагляді, що її корабель потрапив під обстріл російською ракетою. Він зрозумів, що Віра загинула.

Після обстрілу Ілля допомагав евакуювати тіла загиблих і довелося чекати місяць, поки вдалося забрати тіло Віри з моргу через ДНК-тест, який довелося робити.

Поховали Віру у селі Сербичани в Чернівецькій області, де родом її чоловік. Ілля важко переживав втрату дружини, але вирішив демобілізуватися, щоб піклуватися про дітей, які втратили матір. Однак він згодом вирішив повернутися на фронт, бо не міг залишитися осторонь.

“Я відмовляла його. Казала, що дітям потрібен батько. Але він відповів, що прослужив усе життя, а коли йшов вчитися військовій справі, знав, що в його житті може трапитися все. Мусив бути на передовій. Діти його вибір зрозуміли, тільки діти сказали берегти себе, бо він нам потрібен”, – каже Любов, мати військового.