Львiвський свящeнник: “Ми щe тут, вoни вжe у нeбi. Вдивляюсь у цю тeплу свiтлину i вaжкo стpимувaти eмoцiї…”

Ми ще тут, вони вже у небі. Супроводжуємо їх щемливим поглядом у світ ангелів і святих.

Багато праведників теж полишали землю при цілком трагічних обставинах.

Пригортаємо Вас, незнані для багатьох друзі…

Господи, скріпи батька. Таке приходить лише до сильних…

Вдивляюсь у цю теплу світлину і важко стримувати емоції.

Що це: химера долі, жорстокий фатум, невблаганність невідворотнього, незбагненність Божих шляхів. Напевно нічого з цього… Це просто зла воля людей.

Перед обличчям пекучого болю пророки у лементі часто кидали порох землі у безмовне небо.

Можливо для того аби врешті пробудити Боже мовчання.

Так і хочеться побути трохи у ролі пророка, але не щоби кидати порох в небеса, а щоби на мить прозорливо привідчинити таємницю того, коли Він нарешті зупинить це жорстоке безумство…

А ви, усміхнені друзі, летіть у світ кращий і станьте ангелами України перед престолом мовчазного Бога!

Ієpoмoнax УГКЦ Лукa Миxaйлoвич