Чи будуть магнітні бурі з 27 по 31 липня

Головним чинником потенційного занепокоєння став розрив магнітного волокна в південній півкулі Сонця, який стався ще вранці 24 липня. Це виверження викинуло в космічний простір слабкий потік плазми. Хоча основне ядро цієї хмари прямує на південь від нашої планети, фахівці припускають можливість дотичного удару. За розрахунками дослідників, цей потік може досягти земної атмосфери протягом 27 – 28 липня, що призведе до переходу геомагнітного поля зі спокійного у “неврівноважений” або навіть “активний” стан, пише 24 Канал.

Цей прогноз підтверджують і дані моніторингу сонячних плям. Наприклад, 26 липня вчені помітили різку активізацію в області AR4494. Там стався спалах класу M3.2, який зазвичай супроводжується інтенсивним ультрафіолетовим випромінюванням.

Нові спалахи та їхні наслідки

Окрім подій 24 липня, на сонячному диску продовжують відбуватися нові вибухові процеси. У неділю ввечері астрономи помітили ще один масштабний викид корональної маси. Він виник внаслідок ерозії далеко за північно-східним лімбом Сонця. Втім, згідно з аналізом траєкторії, цей потік заряджених частинок спрямований у протилежний від Землі бік, тому він не матиме впливу на нашу планету.

Що стосується спалаху класу M3, який зафіксували 27 липня, то він також не створив значного викиду речовини. Це означає, що попри візуальну потужність явища, воно не додасть додаткового тиску на магнітосферу Землі. Фахівці зазначають, що більшість спалахів останніх 24 годин залишалася на низькому рівні (клас C).

Загалом, хоча Сонце й почало подавати ознаки посиленої активності (порівняно з попереднім періодом), ситуація залишається контрольованою. Якщо викид від 24 липня не зачепить магнітосферу, то 28 – 29 липня геомагнітне поле повернеться до цілком спокійного стану. Наразі жодних очевидних корональних дір, які є джерелами швидкого сонячного вітру, у зонах, спрямованих до нашої планети, дослідники не виявили.

Хроніка сонячних штормів: чи були магнітні бурі з 20 по 26 липня

Передостанній тиждень місяця позначився лише однією невеликою магнітною бурею. Зафіксували її 23 липня. Вона тривала недовго й не мала великих наслідків.

Чи були магнітні бурі з 13 по 19 липня

У цей тиждень вчені не спостерігали жодної магнітної бурі. 14 і 15 липня фіксували певне зростання активності, але воно не перейшло межу, необхідну для початку геомагнітних збурень.

Чи були магнітні бурі з 6 по 12 липня

Цей період був досить спокійним. Активність і збурення фіксували лише наприкінці дня 12 липня і на початку доби 13 липня. Вони не перевищили рівень G1. Це не відчутно в Україні, проте мало наслідки на півночі планети та у південній півкулі, зокрема у Новій Зеландії:

Було дуже приємно спостерігати, як ці полярні сяйва піднімаються над горизонтом, поки я гуляв пляжем,
– прокоментував спостерігач Тайчі Накамура з міста Данідін, що в Новій Зеландії.

Чи були магнітні бурі з 1 по 5 липня

Початок липня 2026 року став періодом надзвичайної турбулентності на нашій зорі. Перший серйозний сигнал надійшов уже 1 липня, коли вчені зафіксували значний спалах класу X1.11. Того ж дня планета відчула слабкий геомагнітний шторм рівня G1 (індекс Kp5), що став наслідком попередніх подій.

Наступні дні принесли нові виклики. 2 липня стався потужний спалах класу M8.54, який спричинив помірне відключення радіозв’язку. Проте справжній сплеск активності припав на 3 липня. Тоді сонячна пляма в області AR4479 згенерувала серію спалахів, найсильніші з яких досягли показників M6.74 та M6.38. Швидкість викиду плазми під час цих подій фахівці оцінили у приблизно 1831 кілометр на секунду.

Кульмінація сталася 4 липня. Потік сонячного вітру, швидкість якого перевищила 600 кілометрів на секунду, у поєднанні з південним напрямком міжпланетного магнітного поля, спровокував сильний геомагнітний шторм рівня G3 (індекс Kp7). Це призвело до масштабних збоїв у короткохвильовому радіозв’язку на частотах нижче 20 мегагерців.

Сяйво було видно навіть неозброєним оком. Це було справді потужне та активне видовище,
– прокоментував фотограф Аарон Ватсон, який зафіксував яскраві червоні завіси над горами Західний Елк у штаті Колорадо.

Сяйво над Техасом: чому липнева буря стала особливою

Подія 4 липня виявилася унікальною з кількох причин. По-перше, полярні сяйва під час літнього сонцестояння трапляються вкрай рідко. Коротка тривалість ночей суттєво звужує вікно для спостережень. Окрім того, існує так званий ефект Рассела – Макферрона: він сприяє виникненню сяйв під час рівнодення, але зазвичай пригнічує їх у періоди сонцестояння і кілька тижнів до та після.

Попри ці перешкоди, шторм був настільки потужним, що вогні в небі спостерігали мешканці Нью-Мексико, Небраски, Техасу, Кентуккі та багатьох інших штатів США, а також у Канаді. Силу цього удару забезпечив “викид плазми X-класу”, запущений сонячним спалахом ще за три дні до того.

Поки вчені аналізували наслідки, Сонце підготувало новий сюрприз. 4 липня о 20:41 за всесвітнім часом стався черговий потужний спалах класу X1.31. Його джерелом стала не відома раніше активна область AR4479, а абсолютно нова група плям AR4482, яка лише починала з’являтися з-за східного краю сонячного диска.

Вже 5 липня активність продовжилася спалахом класу M5.39, що підтвердило високий енергетичний потенціал нових утворень на поверхні світила. Тож AR4482 може бути наступною областю сонячних плям, яка спричинить високу сонячну активність у найближчі два тижні.