Події

Мені було ніяково, коли син запропонував мені продати свою рідну квартиру. Але незабаром виявилося, що це було найкраще рішення у моєму житті.

Я народилася у чарівному місті, де колись жила у просторій чотирикімнатній квартирі, всього за 3 хвилини ходьби від площі та ринку.

Ми з чоловіком зробили в ній ремонт, обладнавши кухню сучасною технікою та додавши на балкон стілець та крісло для ранкової кави. Ця квартира була моїм родовим гніздом, наповненим радістю, любов’ю та деяким горем, наприклад, втратою найулюбленішого чоловіка Василя.

Там я провела найкращі роки свого життя. Коли мені виповнилося 60 років, жити у такому великому місці стало важко. Тільки прибирання займало чотири години, а мити великі вікна на повний зріст було незручно.

Мої родичі часто приїжджали без попередження, звертаючись до мого будинку як до готелю. Якось мій син Микола запропонував мені продати квартиру і переїхати в однокімнатну поверхом вище за нього . Я боролася з цим рішенням, але зрештою погодилася, продавши квартиру за хорошу суму та залишивши собі свою частку.

Це виявилося найкращим рішенням, яке я коли-небудь приймала. Живучи поруч із сином та його зростаючою родиною, я почала більше займатися своїми онуками, допомагаючи невістці достроково повернутися на роботу з декретної відпустки. Прибирання тепер займало всього 20 хвилин, і я більше часу проводила з сім’єю і з сусідами, при цьому моя квартира більше не нагадувала готель.

У той період я зрозуміла, що щастя не в квадратних метрах, а в затишку та радості сім’ї. Я відчула полегшення, що продала квартиру. Близькість сім’ї коштувала більше, ніж простір мого колишнього будинку.

Джерело