“Нещoдавнo пo мамі булo 40 днів, я пpиїхала до вітчима на кваpтиру, аби так удвoх пoм’янути мoю матycю. Відчиняю двеpі – а мене…”
“Так у мене склалося життя, що справжнього батька Бог послав мені тільки у 28 років. Свого біологічного тата я ніколи не бачила, навіть фотографій нема мала. Та що там фотографії, якщо мама не хотіла давати його прізвище, а по батькові взагалі вигадала в документах. Він кинув мою маму десь на 5 чи 6 місяців вагітності.
Але не дивлячись на це, мама дала мені найкраще дитинство. Вона важко працювала, а потім ми їздили на море в Одесу чи Крим. Були навіть раз закордоном у Єгипті. Також у мене були гарні іграшки, одяг, займалася танцями. І квартира у нас була маленька, але дуже затишна, з гарним ремонтом.
Мама все якось боялася ходити на побачення з новими чоловіками. Хоча вона дуже красива та мала багато залицяльників:
– Ма, ну он тебе вчора співробітник додому підвіз.
– Ні, мені зараз не до стосунків.
Однак, мені про хлопців вона нічого не казала. Коли я виходила заміж, то вона стала мого Богдана називати сином.
І от у 2016 році мама нарешті познайомилася з Орестом на роботі.
Я бачила, що поруч з вітчимом мама наче розцвіла. Вони багато подорожували, відпочивали закордоном. Орест, хоча і заробляв не так багато, але на маму ні копійки не жалів – квіти, прикраси, навіть машину подарував.
Орест розлучений, його син та донька від 1 шлюбу живуть окремо – Артур в Канаді, а Ольга у Тернопільській області, якесь невеличке смт. Ми з ними не так тісно спілкувалися, Ольга приїздила хіба на Різдво чи Великдень. А Артура я востаннє бачила ще у 2020 році.
Не дивлячись на те, що я, по суті, Орестові чужа людина, але він називав мене донею. Якщо я мала якісь справи на роботі, то він міг мого сина Сергійка забрати з садка, поняньчити, разом час провести. От з ним завжди було так добре, весело. Та і з моїм чоловіком Богданом він гарно ладнав, часто щось у гаражі робили чи на риболовлю їздили.
До зустрічі з мамою Орест жив у якогось родича, бо своє житло віддав Ользі. А мама давно збиралася прописати Ореста у нашій квартирі, правда, щось руки ніяк не доходили до цього. І треба зробити багато документів, обійти всі станції та кабінети.
У 2023 році мама вперше перенесла інсульт. Ми з чоловіком та Орестом ні на крок від неї не відходили, постійно чергувалися у лікарні. Орест віддав всі свої заощадження, аби купити мамі ліки.
Після того інсульту в мами було порушення руху, вона могла впасти на рівному місці. А ще руки трусилися, не вміла вже нормально тримали ложку чи виделку. Але Орест їй допомагав, сам прибирав, готував сніданки та вечері. І це не були прості канапки, а свіжий борщик, супчики дієтичні, котлетки, плов, салати. Я приїздила щовечора до мами, чимось підміняла. І Сергійко дуже просився до бабусі, приносив їй малюнки та поробки з садка.
Тільки лікарі не давали ніяких позитивних прогнозів щодо маминого здоров’я. І в грудні вона вийшла з церкви, просто схопилася за серце, голосно зойкнула та впала.
Швидка, коли приїхала на місце, то констатувала смерть. Я довго не могла у це повірити, що мами більше нема на цьому світі. Орест взагалі ходив сам не свій, наче їжак у тумані. Нічого не їв, не пив.
Але от я розуміла, що нам тепер треба триматися разом купки. На мамину квартиру я і так не претендувала, бо мала своє окреме житло з чоловіком. Хай краще на тій двушці Орест господарює, а я в гості приїжджатиму.
Так от минуло вже 40 днів по мамі, я приїхала до Ореста у гості – а мені відчиняє двері якась дівчина. Чесно, я спершу Ольгу не впізнала, вона дуже змінилася за роки. Та і востаннє на Різдво вона не приїздила до нас у Чернівці:
– О, а тебе якими вітрами до нас занесло?
– Мене? Це ти що тут робиш? Де Орест?
– Зараз прийде, пішов з сусідом машину в гаражі крутити. Проходь на кухню.
– Дякую, я сама розберуся, куди в моїй квартирі йти.
Як виявилося, донька Ольги (Наталка, їй тільки 18 стукнуло) вагітна та сестричка з доброго серця вирішила їм віддати квартиру. А сама переїхала до батька, причина – він вже старий та немічний, за ним треба доглядати. Звісно, у ці побрехеньки Ольги я не повірила.
Так настрій зіпсувався, взяла свої речі та пішла геть. Вже на дворі зустріла Ореста:
– Ну і як ти це поясниш? Що за квартирант у нас появився?
– Надю, це ж моя донька рідна і онучка. Я скоро прадідусем стану, не можу їм не допомогти. Ти ж знаєш, яка зараз оренда дорога, а про купівлю я мовчу.
– І то треба її пускати у квартиру? Вона навіть на похорон мами не приїхала, хіба ти забув?
– Але ж це моя донька!
– У Насті є чоловік, є батьки та свати – нехай от і вони цим квартирним питанням займаються. Я залишила тільки тобі квартиру, а не Ользі.
Ми декілька днів з Орестом не говорили. Вчора ввечері він зателефонував та запропонував щомісяця платити 5 тисяч за те, що Ольги типу буде “винаймати кімнатку”. Однак, мені така ідея взагалі не подобається. Це квартира суто моєї покійної мами, я вже закрила очі на те, що там житиме Орест. Але на інших квартирантів згоди не давала!
Чоловік радить залякати Ореста судом, аби він точно свою доньку вигнав.”
Напишіть нам в коментарях у Facebook, що ви про це думаєте!
Головне фото ілюстрація.
