Підійшов солдат до кіоска, щось запитав, розвернувся і пішов ні з чим. Я йду туди, питаю в продавця, що відбулося і від почутого у мене сльози на очах..

Зупинка. Підсідає молодий чоловік в камуфляжі…

Хуст, вокзал, чекаємо хвилин 15. Він вийшов з автобуса, підходить до кіоска, щось питає, кіоскиня щось чемно відповідає, він ні з чим відходить…. Підходжу я, собі по каву, вирішила поцікавитися, що він питав. — Чи можна розрахуватися карткою….(виявляється, ні). Защемило…

Заходжу швиденько в автобус, тим часом хлопець влаштувався дрімати.« Ви питали про картковий розрахунок?

-Є.»Виходимо знову.

Я:—Що Ви хотіли?

—Воду.

—Вибирайте,-кажу, виймаючи готівку,—а в мене «картка»)

—Ні, я так не можу.

—Ні, це добре. Я каву, Ви воду)

—Мені незручно, ні.

—Тоді вода і великий круасан. Каву будете?

—Дякую…ні(вибирає «Шаянську»)

—Це МИ дякуємо. З дому чи додому?

—Дім далеко…, в військкомат і так,—додому.

—Звідки Ви?

—З Луганська.

Беру ще такий же круасан, в автобусі мовчки кладу на коліна сплячого, той бере, дякує…. Їдемо далі.

До Перемоги.