Цифри вражають. Стало відомо скільки українців мають всі ознаки ПТРС.І це ще не кінець

Майже кожен третій цивільний українець відповідає критеріям ПТСР або комплексного ПТСР

Збір даних було проведено Київським міжнародним інститутом соціології у травні 2024 року (методом телефонних інтерв’ю (CATI) було проведено 2504 інтерв’ю).

“Багато людей у повсякденному житті й далі стикаються із загрозою обстрілів, вимушеним переселенням, втратою близьких і невизначеністю, що підкреслює нагальну потребу в постійній підтримці психічного здоров’я”

Національне опитування жителів України дає змогу отримати одну з найчіткіших на сьогодні оцінок психологічного впливу тривалої війни.

Опубліковано сьогодні в Європейському журналі психотравматології, у рецензованому дослідженні проаналізовано дані національно репрезентативного опитування цивільного населення, яке проживає на підконтрольних уряду регіонах України.

У ньому наведено нові оцінки поширеності посттравматичного стресового розладу (ПТСР) і комплексного ПТСР (КПТСР), згідно з якими 31,2% респондентів відповідали критеріям одного з цих психічних розладів.

Люди, які проживають у зонах конфлікту, наражаються на підвищений ризик травматичних подій, таких як фізичне насильство, вимушене переселення та втрата близьких. ПТСР може розвинутися внаслідок пережитої травми або її спостереження, спричиняючи стійкі симптоми, зокрема нав’язливі спогади, тривожність, дратівливість і проблеми зі сном. Комплексний ПТСР (КПТСР) – це споріднений, але важчий стан, що зазвичай виникає внаслідок тривалої або повторюваної травматизації, наприклад, хронічного насильства чи перебування в полоні.

Отримані дані свідчать про те, що ПТСР і КПТСР є поширеними серед українських цивільних осіб, які живуть під час активної та триваючої війни.

“Десятиліття російської агресії, за яким у лютому 2022 року послідувало повномасштабне вторгнення, лягло важким психологічним тягарем на плечі населення. Багато людей у повсякденному житті продовжують стикатися із загрозою обстрілів, вимушеним переселенням, втратою близьких і невизначеністю, що підкреслює нагальну потребу в постійній підтримці психічного здоров’я. І найвиразнішим результатом цих досліджень є саме масштаб травматизації”, – зазначає провідна авторка дослідження докторка Дейрдре Макманус, клінічна викладачка та дослідниця у сфері судово-психіатричної допомоги в Королівському коледжі Лондона (KCL).

“Переважна більшість опитаних нами людей пережили численні травматичні події протягом життя, а багато хто також безпосередньо постраждав від тривалої війни — через вимушене переселення, втрату близьких, руйнування своїх громад чи тривогу за рідних. Попри це, чимало українців продовжують жити й адаптуватися в надзвичайно складних умовах.”

Співавтор дослідження, професор кафедри соціальних наук Київської школи економіки Володимир Кулик, додає: “Важливо пам’ятати, що ПТСР і КПТСР стосуються не лише ветеранів чи людей, які перебували поблизу зони бойових дій, ці розлади також поширені серед інших категорій населення, що сильно постраждали від війни, – зокрема внутрішньо переміщених осіб, людей, які зазнали ракетних і дронових атак на свої міста й містечка далеко від лінії фронту, а також тих, хто опікується пораненими чи травмованими людьми.”

У дослідженні взяла участь – як самі автори це називають – «незвичайна команда», що об’єднала дослідників у сфері психічного здоров’я та фахівців із соціальних наук. Усіх їх особливо цікавив вплив психологічної травми в Україні – як на психічне здоров’я, так і на суспільно-політичні наслідки.

Окрім фахівців із KCL та Київської школи економіки, до групи дослідників увійшли науковці з Університету Джорджа Вашингтона, Манчестерського університету, Центру досліджень Східної Європи та міжнародних відносин (ZOiS), а також організації Combat Stress – провідної британської благодійної організації, що опікується психічним здоров’ям ветеранів. Дослідження було ініційовано дослідницькою мережею “Конфлікт і співпраця у Східній Європі” (KonKoop) під керівництвом професорки Гвендолін Сассе (ZOiS) та профінансовано Федеральним міністерством досліджень, технологій і космосу Німеччини.

Формування справді міждисциплінарної команди забезпечило – в умовах сьогодення – рідкісну можливість отримати доступ до надійної національної репрезентативної вибірки, за допомогою якої (шляхом телефонного опитування) було оцінено вплив травматичних подій і пов’язаних із війною травм протягом життя, а також симптоми психічних розладів, зумовлених травмою.

Результати дослідження, проведеного з загальної вибірки з 2504 дорослих, показали, що:

Більшість учасників повідомили про високий рівень впливу травматичних подій – як протягом життя, так і пов’язаних із війною, – зокрема пожеж чи вибухів, обстрілів, руйнувань унаслідок війни, а також поранень, вимушеного переміщення, зникнення безвісти чи загибелі членів сім’ї або інших близьких людей.
31,2% респондентів відповідали критеріям ПТСР або КПТСР
Розподілено

Особи, що відповідають критеріям ПТСР – 25,2%
6% – для КПТСР.
До чинників, пов’язаних із вищою ймовірністю розвитку ПТСР або КПТСР, належали: жіноча стать, старший вік, нижчий рівень освіти, попередня військова служба, вимушене переміщення внаслідок війни, а також більша кількість травматичних подій і пов’язаних із війною стресових чинників, пережитих протягом життя.

Самотність була єдиним чинником, специфічно пов’язаним із КПТСР, а не з ПТСР.

Оскільки дані було зібрано в один момент часу під час активного конфлікту, отримані результати відображають стан психічного здоров’я населення на певний момент, а не динаміку змін симптомів із плином часу.

“Одним із особливо цікавих для нас висновків було те, що посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) був набагато частішим, ніж комплексний ПТСР, у цій репрезентативній національній вибірці”, – каже провідна авторка, дитяча та доросла клінічна психологиня, докторка Емма Фейсер-Ірвін, яка є клінічною лекторкою у KCL.

“Це може свідчити про те, що психологічні реакції на триваючу війну не завжди чітко вписуються в моделі, розроблені в постконфліктних умовах. Коли загроза залишається актуальною та непередбачуваною, способи переживання травматичного стресу й адаптації до нього можуть відрізнятися, і це є важливою сферою для майбутніх досліджень.”

Професор Кулик додає: “Оскільки тиск на систему охорони здоров’я України зростає, а невизначеність щодо майбутньої гуманітарної допомоги збільшується, розуміння поширеності ПТСР та комплексного ПТСР є важливим для планування як негайних, так і довгострокових послуг у сфері психічного здоров’я.

“Подальші дослідження будуть необхідними для розуміння того, як психологічний вплив війни розвивається серед населення в цілому, змінюючись у міру продовження конфлікту.”

Головна дослідниця, професорка Гвендолін Сассе — директорка берлінського інституту ZOiS – підсумовує: “Як учасники спільного проєкту, ми чітко усвідомлювали необхідність переходу від обговорення стійкості в умовах війни до ґрунтовних емпіричних досліджень травми.

“Ми сподіваємося, що наші результати допоможуть обґрунтувати як нагальні, так і довгострокові інвестиції в послуги у сфері психічного здоров’я в Україні.

“Методи лікування, орієнтовані на роботу з травмою, є важливими, проте наші результати також підкреслюють значення підтримки з боку громади, соціальних зв’язків та ініціатив у сфері психічного здоров’я на рівні населення. Оскільки війна триває, підтримка психологічного благополуччя цивільного населення має залишатися пріоритетним завданням системи охорони здоров’я.”

Як обмеження свого дослідження автори зазначають, що воно ґрунтувалося на даних про симптоми, наданих самими учасниками, – на які могло вплинути те, як саме вони тлумачили запитання опитування.

Наступним напрямом досліджень, яким вони планують зайнятися, є глибше розуміння потенційного впливу травми на політичні погляди.