“Ти там вoюєш і маєш 100 тиcяч, а я 5 місяць на заpобітки виїхати не мoжу! Позич гpоші! – каже мені кум…”

“Недавно мене набрав кум. Почав жалітися на своє життя.

Каже, що сидить без роботи, бо не може виїхати на заробітки, війна. Грошей бракує…

– Ви там і 30 і 100 тисяч дають! А я скоро не буду мати, що їсти… Може скинеш хоч пару тисяч?

– Слухай, куме… – перебив я так, що він не встиг договорити. – Я і мої побратими пішли по мобілізації й ніхто не знав куди їх відправлять, а я вже мовчу про те, скільки будуть платити! Ми пішли виконувати обов’язок!

Ніхто на момент 24 лютого не знав, що чекає нас далі! І знаєш, що я тобі скажу? Добре, що таких, як ти тут нема!

Бо якщо ти життя рівняєш до грошей, заздриш хто скільки получає: 30 чи 100, то ми їх ще навіть на очі не бачили!

Тут таких людей не треба…

Більше я нічого крім гудків не почув. Більше він мені не дзвонив…”

Війна показала справжнє обличчя людей. На жаль, деяких з них навіть війна не виправить.

А що ви думаєте про цю ситуацію? Кум-військовий правильно вчинив?

Джерело