“Ти воюєш і маєш 100 тисяч, а я 5 місяць на заробітки виїхати не можу! Може скинеш хоч пару тисяч?” Каже мені кум

Недавно мене набрав кум. Почав жалітися на своє життя. Каже, що сидить без роботи, бо не може виїхати на заробітки, війна. Грошей бракує…

– Ви там і 30 і 100 тисяч дають! А я скоро не буду мати, що їсти… Може скинеш
хоч пару тисяч?

– Слухай, куме… – перебив я так, що він не встиг договорити. – Я і мої побратими пішли по мобілізації й ніхто не знав куди їх відправлять, а я вже мовчу про те, скільки будуть платити! Ми пішли виконувати обов’язок!

Ніхто на момент 24 лютого не знав, що чекає нас далі! І знаєш, що я тобі скажу? Добре, що таких, як ти тут нема!

Бо якщо ти життя рівняєш до грошей, заздриш хто скільки получає: 30 чи 100, то ми їх ще навіть на очі не бачили!

Тут таких людей не треба… Більше я нічого крім гудків не почув. Більше він мені не дзвонив…

Війна показала справжнє обличчя людей. На жаль, деяких з них навіть війна не виправить.

А що ви думаєте про цю ситуацію? Кум правильно вчинив?