“Війна — це суцільний стрес”: не стало киянина, який пережив вибух ракети на скляному мосту у Києві

Людина, яка не відкладала життя на потім, попри війну: історія киянина, який пережив вибух ракети на мосту, але програв іншому ворогу.

Під час однієї з перших масованих ракетних атак Росії по Києву у жовтні 2022 року російська ракета влучила поруч зі «скляним мостом Кличка». Страшні кадри одразу розлетілися Мережею: у момент вибуху на мосту перебував чоловік. Після цього випадку про киянина Михайла П’яту дізналася вся країна, адже те, що він вцілів після вибуху, було справжнім дивом.

Чоловік не отримав жодної подряпини, хоча розповідав ТСН.ua, що після вибуху на пів дня заклало одне вухо.

«Я якраз дивився в бік Дніпра, коли почув характерний свист ракети. Повертаюсь і бачу, як вона летить та падає поруч. Я навіть злякатись не встиг, заціпенів», — розповідав ТСН.ua Михайло П’ята.

Це справді була дуже страшна мить. Чоловіка врятувала конструкція мосту, вибухнуло попереду метрів за 15. Вибухова хвиля ударила під міст — посипалось скло, щебінь, земля, шматки асфальту, оплавилися скляні перила.

Михайло Васильович тоді розповідав, що після пережитого на мосту його життя не змінилося. Він продовжував ним ходити вже після ремонту конструкції.

«22 жовтня мені виповнилось 64 роки, відчуваю себе ще молодим. Хоча 10 жовтня я тепер теж вважаю визначним днем у своєму житті. В такі хвилини, які я пережив на мосту, багато що переосмислюєш у житті. Взагалі по-іншому дивишся на життя і розумієш, що зовсім не варто його відкладати на потім».

Фатальний стрес і раптовий діагноз

На жаль, чоловік, який пережив ракетний удар на вело-пішохідному мосту, не зміг пережити важку онкологію. Михайла Васильовича не стало у березні 2026 року, а у жовтні йому б мало виповнитися 68 років.

Сумну звістку про смерть чоловіка повідомила ТСН.ua його дружина Ірина.

«Михайло Васильович захворів раптово, коли повернувся до Києва після походу в Карпатах. Він дуже любив мандрувати Карпатами, Закарпаттям, Києвом та околицями — жив та марив туризмом, навіть на роботу ходив пішки з Печерська на Хрещатик. І, до речі, саме тому опинився на мосту в день атаки — йшов на роботу. Про те, що він був на мосту, я дізналася з інтернету, коли ширилось це страшне відео. Ще тоді подумала: чоловік на мосту так схожий на мого Мішу. Зателефонувала йому на роботу, а він каже: так, це був я. Навіть тоді він не хотів мене зайвий раз турбувати. У нього виявили важку онкологію, і за три місяці мого Михайла не стало — 12 березня. Лікарі прийшли до висновку, що хвороба взялася від дуже великого стресу. Гадаю, що і той випадок на мосту зіграв свою роль. Війна — це суцільний стрес, а ми живемо у ньому п’ятий рік», — розповідає Ірина.

Михайло П’ята працював головним спеціалістом у Департаменті комунальної власності КМДА. Там досі не можуть повірити у його смерть, бо він був душею колективу, багатьом допомагав і брався за найскладнішу роботу. «Нам його не вистачає», — кажуть його колеги.

«У ньому віддзеркалювалися лише позитив і доброта»

Пані Ірина розповідає, що чоловік був справжнім життєлюбом, він обожнював життя, природу, був дуже добрим, позитивним і неймовірно привітним. Хтось з колег Михайла П’яти сказав про нього так: «Він був абсолютно щасливим на землі, і всіх обдаровував щастям». Ці слова запали в душу його дружини.

«Ми прожили з ним 40 років, і у ньому віддзеркалювалися лише позитив і доброта. Навіть на поминальному обіді не було традиційної фотографії у чорній рамці, а кімнату прикрашали його світлини з видами Карпат. Туризм був його стихією, а сам він був занадто хорошою людиною. А ще дуже ерудованим. На першому побаченні він мене підкупив тим, що знав все про київські будинки і вулиці. Ми гуляли містом, і я дивувалася — звідки він все це знає. А він просто любив Київ, вивчав його. Книги з історії України і про Київ були його настільними, я навіть не розбираю його тумбочку», — каже крізь сльози Ірина.

Михайло П’ята до останніх днів не втрачав позитиву. Жодного разу не впадав у депресію і розпач, хоча добре знав про свій діагноз. Інколи і дружину підбадьорював, згадуючи про випадок на мосту, мовляв, і це переживемо, викарабкаюсь, але, на жаль, не вийшло.

Жінка розповідає, що багатьох шокувала смерть Михайла Васильовича. Але його телефон продовжує працювати, телефонують давні друзі і знайомі, котрі не знають, що його вже немає.

Остання мрія про Альпи

«Михайло був затятим туристом. Він об’єднав навколо себе однодумців-пенсіонерів і планував походи, піші прогулянки Карпатами, вони навіть ходили по старовинній Лікійській стежці у Туреччині. Останнє, що планував Міша — це поїздку в Альпи у травні 2026 року, прокладав маршрут, бронювали місця для ночівлі. І знаєте, його друзі поїхали у цей похід Альпами, але вже без нього. Після кремації частину праху ми поховали на Берковецькому цвинтарі, а частину розвіяли в Альпах та Карпатах. У його улюблених місцях», — розповідає дружина.