Як пережити втрату дитини і що категорично заборонено говорити батькам у горі

До Всесвітнього дня обізнаності про перинатальні втрати: історія сестри Юстини, яка допомагає родинам пережити втрату дитини у Львові.

Сьогодні — Всесвітній день обізнаності про перинатальні втрати. На тлі війни, коли щодня гинуть люди, про втрати під час вагітності говорять мало. А тим часом жінки, які втратили ще ненароджених дітей, часто не знають, де шукати підтримки. У Львові в лікарні з ними працює сестра Юстина — монахиня та клінічна психологиня. tsn.ua

Як родинi пережити перинатальну втрату — її поради та історії пацієнток у матеріалі ТСН.

Жінка розповіла про втрату дитини

«Я мама двох донечок — Маріанки та Каролінки. Маріанка фізично зі мною, Кароліни, на жаль, немає. Але це не змінює сенсу того, що вона завжди залишається моєю донечкою», — розповідає Марія Христина.

Марія втратила доньку під час пологів на 39-му тижні. У дівчинки зупинилося серце. Це було рік тому, і то був найважчий період у її житті, зізнається жінка.

«Великою підтримкою залишилося те, що в мене є спогад про Каролінку. В мене є слід руки, слід ніжки, фотографії. І ця коробка, яка має відповідну поличку в мене в будинку, вона дуже часто відкривається», — ділиться Марія Христина.

Перша практика перинатального хоспісу в Україні

Зберегти такі спогади про доньку Марії порадила сестра Юстина (Ольга Голубець) — монахиня та клінічна психологиня відділення реабілітації раннього дитинства. Вона підтримує родини, які стикаються з важкими діагнозами під час вагітності, ускладненнями після народження дитини або її втратою.

Психологиня каже: у таких обставинах навіть слова, сказані з добрими намірами, можуть завдати ще більшого болю.

Сестра Юстина, клінічна психологиня: «Фрази, які дуже часто чуємо: “Не переживай, у тебе є ще інші діти, ти народиш інших” — це травматизація. Ми знецінюємо дитину. Натомість що ми можемо сказати? Нам потрібно просто бути поруч. Іноді просто обійняти. Ми можемо сказати: “Мені дуже шкода. Ми поруч, що б ти хотіла, аби ми для тебе зробили?”».

Сестра Юстина допомагає родинам уже понад десять років. В Україні вона стала першою, хто розпочав таку практику.

Сестра Юстина, клінічна психологиня: «Коли вчилася за кордоном на біоетиці, почула про таке явище, як перинатальний хоспіс. Це надання супроводу і підтримки, коли була патологічна вагітність. Пам’ятаю, собі думала: як це добре, що в Італії є такі речі, і як би хотілося, щоб це було в Україні».

Робота медиків та вплив війни на вагітність

У перинатальному відділенні відчайдушно борються за кожне маленьке життя.

Завідувачка відділення інтенсивного і постінтенсивного лікування новонароджених Зоряна Салабай: «Одна дитинка народилася на терміні 33 тижні, всі інші — менше ніж 28 тижнів».

Поки лікарі виходжують малюків, батьки перебувають у постійній тривозі. Медики зізнаються: раніше саме їм у таких випадках доводилося виконувати роль психологів.

Лікарка-неонатологиня Ірина Носова: «Це лягало на плечі медичного персоналу, який, можливо, не завжди знаходив ті слова, які може знайти сестра Юстина. Вона допомагає чисто психологічно: зрозуміти й отримати підтримку, поговорити з нею, розказати про свій біль».

А ще, кажуть лікарі, в умовах війни втрату ненародженої або щойно народженої дитини жінки переносять набагато важче, адже психологічний ресурс перебуває майже на нулі.

Завідувачка відділення Зоряна Салабай: «Війна впливає. Люди знаходяться в постійному стресі. Ментально це надзвичайно важко. Втрачають житло, багато вимушено переміщених людей, їм дуже складно. Без сумніву, це все буде впливати на перебіг вагітності. При цьому загострюються різні проблеми та патології».

Тож батьки все частіше просять саме довготривалої підтримки сестри Юстини. Сама ж вона радить родинам, які зіткнулися із втратою немовляти, не нехтувати психологічною допомогою. Зараз в Україні вже працюють громадські організації, що надають таку підтримку.