«Якщо любити, то безоглядно, якщо воювати, то в самому пеклі…»: під Бахмутом загинув український герой

Дивлячись відео, на якому крихітна дівчинка несе квіти на могилу свого татка, на якого схожа, мов дві краплі води, просто розривається серце. Адже ще донедавна родина Грудєвих раділи своїй донечці й мріяли, як поведуть її до садочку, а потім — до першого класу. Та всі плани молодого подружжя обірвала війна. Валерій Грудєв — один із героїв російсько-української війни. Ще з 2015 року він брав участь в АТО у складі 93-ї ОМБР «Холодний Яр» (9-а рота 3-го батальйону). До речі, бійці саме цієї бригади за допомогою дронів врятували жінку з лінії вогню, про унікальну операцію українських військових знято фільм «Йди за мною».

Валерій пройшов гарячі точки. З початком повномасштабного вторгнення знову став на захист Батьківщини. Воював на Харківщині та Донбасі у лавах 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр», приймаючи участь у бойових діях на Харківщині та Донбасі: Охтирка, Ізюм, Слов’янськ, Соледар, Бахмут. У боях за Бахмут обірвалось життя командира мінометного розрахунку. Сталось це 23 березня 2023 року під час виконання бойового завдання від вибухової травми. Нещодавно йому виповнилося лише 32 роки.

– Жодні слова світу не опишуть той біль, який розриває кожну мою клітинку. Я не хочу і не можу прийняти цю реальність. Для нас з донечкою Валерій був цілим всесвітом. Ми купалися в його безмежній любові, і мені надзвичайно повезло бути поряд з коханим 5 років щасливого сімейного життя. Тонни теплих слів та компліментів щодня, найгарніші квіти, похвали. Він завжди повторював: «Ви моє все, любитиму до останнього подиху», — розповідає «ФАКТАМ» дружина воїна Яна Грудєва. — Валерій був ровесником незалежної України. Народився у Маріуполі. Коли йому виповнилося 2 роки, сім’я переїхала до Сміли Черкаської області, звідки родом його батько. У 2008 році коханий закінчив Смілянську загальноосвітню школу № 10 зі срібною медаллю. Здається, любов до рідної, вільної землі зародилася у Валерія, коли він був ще пелюшках. Так, як любив її він, не любив ніхто з тих, кого я знаю. Він беріг її в усьому. З дитинства досконало вивчив мову та історію. Завжди слухав, дивився та купував українське, популяризуючи «made in Ukraine» серед нас усіх. Дбав про екологію. Такі, на перший погляд, дрібниці, як сортування сміття, насправді для коханого були не дрібниці. Він казав, що це частина культури, яка здатна змінювати навколишнє середовище та оточення. У 2011−2012 роках Валерій пройшов військову службу у лавах ЗСУ у складі 72-ої бригади у місті Біла Церква. Отримав звання молодшого сержанта.

Ще з 2015 року Валерій Грудєв приймав участь в АТО у складі 93-ї ОМБР «Холодний Яр». Пройшов гарячі точки, зокрема Піски. Потім служив у Кримському (Луганська область), де був заступником командира взводу піхоти та головним сержантом взводу. В 2016 році отримав важке поранення, але після реабілітації повернувся на фронт, де був до 2017 року. У 2018 році Валерій одружився та мешкав у Вінниці.

– Історія нашого знайомства досить цікава, — додає дружина захисника. — Товариш дав мені контакти свого побратима — спочатку просто для спілкування, підтримки. Це був Валерій. Першою йому написала. Спочатку не відповідав. А потім залишив повідомлення, що хотів би продовжити наш діалог. А ще зізнався, що показав моє фото своїй мамі в вона відзначила, що у мені щось є особливе. Валерію я могла довірити потаємне. Він був для мене підтримкою, сенсом життя, людиною, яка вірила у мене попри все. Ми мріяли придбати власне житло у Вінниці, бо Валерій обожнював це місто. Мріяли про донечку, яка народилась у 2020 році. Ви б бачили щасливі очі Валерія!

З початком широкомасштабного вторгнення захисник знову приєднався до ЗСУ. Захищав Україну на Харківщині та Донеччині — Слов’янськ, Соледар, Бахмут.

– Мама чоловіка на той час залишилась в окупованому Маріуполі, а нас з донькою він завіз до Сміли до родичів. У вільну хвилину Валерій дзвонив й не раз чіпав тему смерті. Коханий наголошував, що якщо його не стане, щоби я жила за нас двох і гідно виховала донечку. Від цих слів хотілось просто кричати, але чоловік пояснював, що то війна, і ми не застраховані від біди. Проте ми молились і вірили у краще.

Вранці 23 березня 2023 року я готувала донечці сніданок і тут дзвінок від коханого. Він повідомив, що має вирушати на бойове завдання. Передав поцілунки і пообіцяв, що зовсім скоро вийде на зв’язок. За півтори години життя мого чоловіка обірвалось — ворожий уламок влучив йому в сонну артерію на шиї. Наскільки мені відомо, чоловік з останніх сил попросив лікарів… Але врятувати його не змогли. Мій світ розбивався на дрібні друзки декілька разів. Коли втратила батьків в дитинстві, коли втратила брата в юності. Але тоді ж з’явився Валерій. Доля подарувала мені його, щоб зцілити від ран цього жорстокого світу. Він замінив мені батьків, замінив і брата. Він оберігав мене від усіх негараздів, і здавалось, так мало бути вічно. І тільки я почала вірити в щастя, ця ж доля і забрала його у мене. Чи можна змиритися з таким? Ні, ніколи. Але також ніколи не могло бути інакше. І усі «якщо б» від людей недоречні. Ніяких «якщо б». Не піти туди він не міг. Таким він був. Якщо любити, то беззастережно, якщо воювати, то в самому пеклі, якщо вмирати, то з гордістю.

Поховали Валерія Грудєва у Смілі на Алеї Слави. Рідні та близькі зареєстрували петицію, в якій просять посмертно надати бійцю звання «Герой України».

«Я вважаю, що коханий заслуговує на це. Він віддав своє життя за Україну, і його подвиг назавжди залишиться в пам’яті українського народу. Вірю, що це визнання буде справедливим вшануванням його вагомого внеску і заслуг перед нашою державою»