Євpокомісар ЄС зpобив жоpстку заяву, щодо відcтавки мініcтра обоpони Миxайла Федоpова
Андрюс Кубілюс – це перший в історії ЄС єврокомісар з питань оборони та космосу.
Литовський політик, що двічі очолював уряд цієї країни, він є давнім і переконаним другом України.
Зараз Кубілюс відповідальний, зокрема, за розподіл європейського фінансування для оборони України, і саме про це мало бути наше інтерв’ю.
Однак єврокомісар приїхав до Києва у день, коли стало відомо, що міністр оборони Михайло Федоров буде відправлений у відставку. І весь уряд – також.
Тож розмову, що відбулася у вівторок ввечері, ми почали з цього найгарячішого питання.
На той момент ще не було відомо, що президент остаточно визначився не на користь Федорова.
Однак комісар не приховував, що це можливе рішення викликає питання.
“Йдеться про антибалістичний проєкт, який потрібен Європі”
– Це вже який раз ви приїхали до Києва за час великої війни?
– Це буде важко підрахувати, бо я часто тут бував як депутат Європейського парламенту.
А тепер – як єврокомісар, з чіткими сферами відповідальності, серед яких пакет європейської допомоги. У ньому – 60 мільярдів євро на оборону, які проходять через мої служби.
– Ви напевно чули, що міністр оборони Федоров може піти з уряду?
– Так, і це стало великою несподіванкою. Дорогою з Варшави до Хелма, до українського потягу, я отримав повідомлення, що прем’єрка Свириденко подасть у відставку.
Дійсно, іноді зміни в уряді потрібні. І ми чули від співрозмовників тут, у Києві, що новий прем’єр-міністр підходить для цієї посади.
Але мене найбільше цікавить, хто в Україні відповідатиме за оборону і що буде з міністром оборони. Ми дуже тісно співпрацювали й досі співпрацюємо з Михайлом Федоровим – і до, і особливо після того, як він очолив Міноборони. За цей період вдалося дійсно багато досягнути. Включаючи майже щоденні дипстрайки по Москві, Петербургу, Омську, Криму тощо…
– Яким сигналом для ЄС стало би звільнення Федорова?
– Моя особиста думка: це поставить питання, чому таку людину замінюють.
Але, напевно, ще зарано про це говорити, адже ми не знаємо, яким буде склад уряду.
Для нас дуже важливо продовжувати те, що ми розпочали – особливо щодо фінансування України. 60 мільярдів – це величезна сума.
Ми з Михайлом Федоровим та Сергієм Боєвим добре спрацювалися. Затверджений перший перелік озброєння, є перший часовий графік (використання європейського фінансування. – ЄП), що стосується виробництва дронів. Всі домовленості та процедури як з боку України, так і з боку ЄС працюють ефективно, і перші кошти вже надійшли в Україну.
На підході – додаткові кошти, ми очікуємо нового траншу цього тижня.
Він може піти на ракети, на винищувачі та на деяке інше дуже важливе для України обладнання.
Також є майбутні плани щодо антибалістичної системи “Фрея” та щодо виробництва в Україні своєї балістики. Дуже важливо, щоби всі ці плани збереглися.
– Поговоримо про антибалістику. Чи правильно я розумію, що “антибалістична коаліція”, яка щойно уперше зустрілася, де-факто опікуватиметься саме проєктом “Фрея”?
– Я бачу це саме так. По суті, йдеться про цей проєкт. Це новий протибалістичний проєкт, який потрібен Європі.
Зараз у Києві ми зустрічалися із Fire Point і обговорили все аж до технічних деталей. Йдеться про систему – принаймні це ми чуємо він них – яка буде дешевшою за аналоги та готовою до масштабування.
Візьмемо протибалістичні ракети FP-7.x. Fire Point каже, що вони здатні виробляти близько 3 тисяч цих ракет на рік.
В той час як загальний обсяг виробництва протибалістичних ракет PAC-3 для Patriot у США становить десь 700 або 800 штук на рік, тобто набагато меншу кількість, ніж планує виробляти Україна.
– І ці ракети зможуть перехоплювати балістику?
– Так, саме так. Бо в іншому – стосовно “Шахедів” чи крилатих ракет – ви вже маєте добрі спроможності. Проблема для України і для всієї Європи полягає саме в нестачі антибалістики.
І саме з цього приводу Україна пропонує дуже хороші ідеї.
Звісно, для протибалістичної системи недостатньо ракет. Потрібні дуже якісні та ефективні радари. Потрібна система обробки даних, система управління та контролю. Тож знадобиться поєднати різні елементи, і не всі з них вироблятиме Україна.
“Експерти кажуть, що наша система може бути кращою за Starlink”
– Якою ви бачите роль Євросоюзу у “Фреї”? Не лише як джерело фінансування?
– Ми можемо сприяти розвитку цього проєкту, і вже зараз ми це робимо за схемою так званих флагманських проєктів (у термінології ЄС це зветься EDPCI – “European defense projects of common interest”). Той прогрес, що відбувається зараз, може стати дуже хорошим кроком до формування загальноєвропейської спроможності у протиракетній обороні.
– Які ще є засоби, що мають вирішальне значення для оборони і ЄС, і України? Очевидно, йдеться про дрони та засоби ПРО. Що ще?
– Те, що потрібне Європі з огляду на плани американців скоротити свою присутність на нашому континенті. Потрібно виходити саме з цих міркувань: що ми отримували від американців і чого тепер бракуватиме.
Тому до списку, який ви вже почали, я додам насамперед космос. Ми розбудовуємо космічний потенціал ЄС. До речі, Україна також рухається в цьому напрямку, розробляє те, що їй самій дуже потрібно.
А європейські проєкти – це, наприклад, захищений супутниковий зв’язок. У Європі він має назву “IRIS у квадраті”.
Цей проєкт дасть нам змогу замінити Starlink. А нам потрібна своя автономна система.
– Коли реально цей європейський Starlink може запрацювати?
– За нашими планами, система почне повноцінно працювати у 2029 році. А остаточно її розбудова має завершитися десь у 2030–31 роках.
Зараз ми на підготовчому етапі. Ми створили так званий GOVSATCOM, що об’єднує усі національні ресурси різних країн ЄС в єдину систему, і нею можуть користуватися різні уряди. Наступного року ми будемо дивитися, як запустити певні комерційні послуги, і далі ми будемо розбудовувати цю систему.
Зараз експерти кажуть, що вона може бути навіть кращою за Starlink.
– Україні варто покладатися на Європу у критично важливому питанні супутникового інтернету.
– Але українці, як я вже казав, теж готують свою систему. Мені було цікаво дізнатися від співрозмовників тут, у Києві, про плани України побудувати власну систему.
Це також означає, що нам треба домовлятися про взаємосумісність між тією системою, яку будує Європа, і тією, що розробляє Україна.
І не тільки з Україною. Зараз, зі зростанням оборонних витрат союзників у НАТО, чимало держав-членів ЄС, шукаючи, куди витратити кошти, почали перенаправляти частину оборонних бюджетів на розвиток оборонних спроможностей у космосі.
Це абсолютно нова тенденція.
“Восени дискусії про спільну оборону серйозно посиляться”
– У Договорі про Євросоюз є стаття 42-7, щодо спільної оборони. Але вона не є дієвою на практиці. Є плани це змінити?
– Почну з пояснення – бо не всі знають, що означає ця стаття 42-7.
Це – стаття Договору про ЄС про взаємну допомогу. Її формулювання приблизно таке: якщо будь-яка держава-член Європейського Союзу стикається з військовою агресією, то всі інші країни, всі інші держави-члени повинні надати допомогу і задіяти всі засоби, які вони мають, щоб допомогти цій країні. Це стосується як військової, так і цивільної допомоги.
Формально кожна держава-член Європейського Союзу і зараз зобов’язана виконувати цю статтю. Але справді, потрібні чіткіші процедури і правила, як це працюватиме.
Хоча сама стаття 42-7 – як стверджують експерти – є навіть ефективнішою з політичної точки зору, ніж стаття 5 Договору НАТО, оскільки вона не вимагає одностайності всіх держав-членів.
Щодо цивільної допомоги Європа дійсно дуже сильна. Є налагоджені процедури і протоколи, тож це можна виконати.
А от щодо військової допомоги ми маємо знайти, як об’єднати всі сили, задіявши також НАТО. Це все стане частиною дискусій, які зараз починаються у Європі.
– Що зобов’язані робити держави-члени?
Загалом, коли йдеться про оборонну готовність Європи, тут є кілька складових.
Перше – це матеріальна оборонна готовність: озброєння, виробництво, фінанси тощо.
Друге – це інституційна оборонна готовність. Як ми будуємо систему управління нашою обороною, ще й за умов, коли американці йдуть? Як діятиме європейський компонент НАТО? Як активувати статтю 42-7? І яке місце в цій новій архітектурі Європи матиме Україна?
– Тобто Україну ви бачите частиною цієї архітектури?
– Так, я справді бачу, що нам потрібно знайти спосіб інтегрувати ті можливості, які є в України – як вашу військову промисловість, так і здатність до оборони – до європейських структур. Бо я абсолютно погоджуюся зі словами Марко Рубіо, що українська армія – найкраща в Європі.
Тож для нас не інтегрувати Україну до європейської оборонної архітектури було б великою помилкою. Це – у наших інтересах.
– Коли, на вашу думку, стаття 42-7 реально запрацює?
– Гадаю, восени дискусії про це серйозно посиляться.
Зараз завершився саміт НАТО, який дав кілька дуже важливих сигналів як Україні, так і Європі щодо великої трансформації, що починається. Йдеться про те, що американці називають концепцією “НАТО 3.0”. Вона означає, що Європа має взяти на себе основну відповідальність за неядерну оборону на європейському континенті.
Зараз ми чекаємо на підготовку Європейської стратегії безпеки, яку обіцяла президентка Європейської комісії. Вона з’явиться, можливо, на початку осені.
Маючи цю стратегію і певне стратегічне бачення того, куди ми рухаємося, ми побачимо реальний рух і у цих дискусіях.
– Наступного року реально досягти згоди?
– Щодо статті 42-7? Думаю, так!
Ми виконуємо свою домашню роботу. Мій офіс також пропонує формулювання, як ми бачимо роботу цієї статті. Словом, ми беремо участь у цій дискусії.
Є ще одна цікава деталь, тісно пов’язана з Україною. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив, що стаття 42-7 має поширюватися також на Україну. Це було в його нещодавньому листі про можливий шлях інтеграції України до ЄС.
Він робив заяви про це і раніше.
Нагадаю, на Мюнхенській безпековій конференції Фрідріх Мерц говорив про статтю 42-7 як про основу європейської складової НАТО. Це означає, що стаття 42-7 із формулюванням про взаємну допомогу справді стає основою філософії майбутньої європейської архітектури безпеки.
Коли ми говоримо про нову європейську архітектуру безпеки, для мене це пов’язано із завданням, щодо якого я маю мандат – це створення Європейського оборонного союзу.
Європейський оборонний союз може стати новою системою безпеки, європейською платформою, що дозволить тим державам-членам, які прагнуть більшої єдності в питаннях оборони та безпеки, розпочати об’єднання зусиль. Цей шлях також відкрив би двері для країн, що наразі не є членами ЄС – таких як Україна, Велика Британія чи Норвегія. Щоб вони могли приєднатися до Європейського оборонного союзу.
Те саме може працювати і для інтеграції України в єдиний ринок ЄС, щоб ви отримали переваги в економічному розвитку. Як це було, наприклад, зі скандинавськими країнами у 1990-х: вони спершу приєдналися до Європейського єдиного ринку. А потім – перейшли до повноправного членства.
Я вважаю такий підхід до інтеграції України в ЄС, із використанням можливостей зближення з Україною, наскільки це можливо, дуже важливим кроком на шляху до повноправного членства України в Європейському Союзі.
“Нормалізація відносин з Путіним буде великою помилкою”
– Війна, безумовно, не закінчиться повною перемогою і поверненням усіх наших територій просто зараз. Так само вона не закінчиться перемогою Росії. Результат буде десь посередині, і конфлікт залишиться невирішеним. Чи не є це перешкодою для інтеграції?
– Я не бачу жодних серйозних проблем чи питань щодо України. Звісно, якщо буде встановлений мир.
Є приклади, як інші країни, навіть маючи окуповані території, стають членами Європейського Союзу.
Є інше питання, що, як на мене, вимагає стратегічного рішення з боку ЄС – це питання, пов’язане з Росією.
Нам потрібно розділити два процеси. Один – це переговори з Путіним про мир. Україна дає Путіну чимало аргументів на користь того, щоб піти на мирні переговори. А переговори з досягнення справедливого миру можна вести лише за допомогою сили. А сила України – це наша відповідальність. Ми маємо допомагати вам ще більше.
Але є і друга складова. Буде великою помилкою для нас, європейців, піти на те, що я називаю “перезавантаженням” або нормалізацією наших відносин з Путіним.
Нормалізація відносин з Росією можлива лише тоді, коли Росія повернеться до нормальності. А це означає, що вони мають вирішити питання окупованих територій. Постане також питання неагресивної поведінки Росії тощо.
– Отже, Україна має підтвердити, що Росія є нормальною.
– Це питання, яке можна обговорити усім нам, європейцям. Що насправді має змінитися в Росії, щоб ми справді серйозно почали розглядати нормалізацію наших відносин з нею.
– Але наш вступ до ЄС, приєднання до Оборонного союзу, до статті 42-7 можливі до того?
– На мій погляд, так. Я вже казав, є приклади, коли деякі країни стали членами Європейського Союзу, навіть маючи окуповані території, і вони досі мають окуповані території.
Також ми поговорили про антибалістику, космічні спроможності та багато іншого. Запрошуємо до перегляду скороченого відеоінтерв’ю.
Інтерв’ю взяв Сергій Сидоренко,
редактор “Європейської правди”
