«Хлопці віддають своє життя, а багатьом байдуже», – вдова воїна Олена Довбенько “Перечитую переписку. Для мене цінне кожне слово. Ми могли прожити довго і щасливо, а в мене це забрали”

Олена і Олександр Довбенько побралися через місяць після призову Олександра на військову службу. Перед тим були знайомі два роки. Рішення одружитися Олександр прийняв швидко.

Після навчання він став сапером. Загинув четвертого липня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу села Приютне Запорізької області. Олена якраз була на 11 тижні вагітності.

«Живу за інерцією, бо треба облаштувати життя дитині, – говорить 22-річна Олена Довбенько. – Свого життя поки не бачу, пливу за течією. Не знаю, у чому себе знайти. Нічим не цікавлюся, ніяких захоплень. Ні в чому не бачу сенсу. Тримає мене лише донечка».

Ми спілкуємося по телефону. Чутно агукання немовляти. Дівчинка народилася першого лютого. Назвали її Олександрою.

ОДЯГНУВ ОБРУЧКУ І МОВИВ: «ВСЕ – МОЯ»

Із Олександром розписалися у Кам’янці-Подільському. Він – з Білого Потоку Чортківського району. Олена із села Біле, що поблизу Чорткова. Познайомилися два роки тому через інтернет.

«Бачилися кілька разів, – пригадує Олена. – Потім я поїхала за кордон. Про те, що одружимося, навіть не думала».

Олександр одразу зрозумів, що вони – пара.

«Я не очікувала, що він зробить пропозицію, – додає Олена. – Ми сиділи в кафе у Кам’янці-Подільському. Обідали. Сашко покликав мене: «Йдемо, покуримо». Вийняв з кишені обручку і сказав: «Дай руку». Я подала руку. А він одягнув на мій палець обручку і мовив: «Все – моя».  Я дуже здивувалася. Перепитала: «Ти що, серйозно?». Одружилися в Кам’янці-Подільському 29 квітня. Сашко був в італійській військовій формі, а я у білій сукні».

Олександр і Олена Довбенько одружилися через місяць після призову #зсу

Олена і Олександр не могли набутися разом. Бачилися тільки раз у тиждень.  Дружина приїжджала до нього на вихідні.

«Я хотіла запропонувати Сашку, щоб іти служити з ним, – розповідає Олена. – Та він дуже наполягав, що хоче дитину.  Я не могла відмовити, бо це було взаємне бажання. Уже не починала розмови, щоб іти служити з ним».

 

НЕ ВСТИГ ДІЗНАТИСЯ, ЩО БУДЕ ДОНЕЧКА

Про те, що Олена вагітна, дізналася 10 червня. Олександр був дуже щасливим, коли повідомила йому. А через два дні, 12 червня поїхав на Миколаївщину. Далі – у свій перший бій. Про те, що буде донечка, дізнатися не встиг.

«Востаннє ми спілкувалися у понеділок, другого липня, – каже Олена. – Я увімкнула запис  відео. Не знала тоді, як усе правильно зробити технічно і відео записалося без звуку».

Олена Довбенько записала розмову з чоловіком - за два дні до його загибелі

В обід третього липня Олександр  написав дружині, що приїхав із завдання. Останнє його повідомлення: «Зайка, моя рідненька. Кохана, я приїхав. Зараз знову за пів години їдемо на друге завдання».

Останнє повідомлення

Наступного дня, четвертого липня 25-річний Олександр Довбенько загинув. Потрапив під обстріл у селі Приютне Запорізької області. Отримав травму від поранення осколком в голову.

Олена занепокоїлася, що немає повідомлень. Шостого липня липня написала чоловікові, який служив із Олександром.

«Маю прапор Сашка, на якому його побратими писали свої номери телефонів, щоб зустрітися після війни, – пригадує. – Знала, що з ним служить Микола. Знайшла його номер і написала. Пан Микола передзвонив і сказав: «Саша загинув». Я не повірила».

НА ЦВИНТАРІ ПІДХОДИЛИ ЛЮДИ. КАЗАЛИ: «ЧОГО ТУТ СИДИШ?»

Олені Довбенько іноді сих пір важко повірити, що Олександра немає.

«Якось приснився, – говорить Олена. – Сказав уві сні: «Ти мусиш бути сильною, мусиш триматися». І пішов».

Після похорону упродовж двох тижнів Олена Довбенько щодня їздила на цвинтар. Добиралася автобусом з Білого до Чорткова. Потім пересідала на інший автобус і їхала в Ридодуби, де поховали Олександра.

«До мене підходили люди і казали: «Чого ти тут сидиш? Зіпсуєш собі здоров’я. Йому  це вже не допоможе. Візьми його фото і вдома помолися».  А я відповідала: «Мені не допомагає фото. Я не можу не їхати. Приходжу сюди, як додому», – плаче Олена.

Місяць після похорону вона ні з ким не спілкувалася. Телефон був виключений тижнями.

«Я нікого не чула і не бачила, – розповідає. – Не хотіла, щоб хтось жалів мене і співчував. Пригадую, як Сашко ще за кілька днів до загибелі сказав: «Якщо зі мною щось станеться, обіцяй, що будеш любити нашу дитину понад усе на світі». Я відповіла: «Що ти таке говориш? Ти мусиш повернутися». Тепер розумію, що він не все мені говорив. Усвідомлював, де перебуває. А мені казав, що далеко від передової».

ПИЛА ТАБЛЕТКИ І ЗАСИНАЛА ПІД ЗАСПОКІЙЛИВУ МУЗИКУ

Щоб подбати про дитину, Олені довелося зібратися і піклуватися про себе.

«Через те, що вагітна, брала себе в руки, – каже.  Пішла до лікарки і попросила виписати мені заспокійливі. Я пила таблетки, засинала під заспокійливу музику. Тільки щось засвербить, одразу була в лікарки. Переживала, бо дитинка – це єдине, що лишилося від Сашка.

Часто переглядаю наші фото. Відео останньої розмови не дивлюся. Занадто боляче. Перечитую переписку. Для мене цінне кожне слово. Ми могли прожити довго і щасливо, а в мене це забрали.

Чоловік завжди казав: «У мене найкраща жінка в світі». У нас були прекрасні стосунки, щирі почуття. Це саме те, коли настільки добре. Я була дуже щасливою із Сашком. У цьому світі просто не можна бути дуже щасливим. Таке враження, що цей світ береже хіба тих, хто псує життя іншим».

Нині Олена просить допомогти підписати петицію про присвоєння Олександрові Довбеньку звання Героя України посмертно. З кожним днем, каже, менше голосів.

«Мені дуже шкода хлопців, які віддають своє життя, а більшість не цінують цього, додає. – Не можемо назбирати 25 тисяч голосів для петиції, щоб Олександрові надали звання Героя України. Тому що людям байдуже. Уже не допомагають армії так, як на початку. Пам’ятаю, Сашко казав, що вони жили в лісі і не мали спальних мішків. То з побратимом замовив намет, щоб не спати під дощем.  Він дуже швидко тоді втратив вагу. Сухих пайків було замало. На жаль, багато людей уже забули про гірку ціну нашої свободи».

Петицію про присвоєння звання “Герой України” посмертно Одександру Довбеньку можна підписати тут.