“Коли я чую веpеск обpажених губoк пpо “НАТО вcpaлося” – хoчу нагадати…” – Лампа

Ostap Drozdov

Коли я чую вереск ображених губок про «НАТО » – хочу нагадати: хто хотів захиститися від рос.імперіялізму – ті ще в 90-х роках вступили в ЄС і НАТО, провівши стрімкі реформи, а хтось упритул до 2014 був відверто проросійською державою, будував тут рускій мір, насолоджувався язиком і розграбував державу (досі).

Стаття 5, про яку тараторять наші інфанти, звучить так: «Збройний напад на одну або кількох зі Сторін уважатиметься нападом на них усіх. У разі такого нападу кожна з них, реалізуючи своє право на індивідуальну чи колективну самооборону, одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили».

Ця стаття декларує ДОПОМОГУ постраждалій країні. І це не завжди військова. Випадкові зальоти – це всього лишень інцидент. Його наслідком може стати, приміром, посилення їхнього ППО. Чого хотіти від Польщі? Щоб вона вступила в війну, бо якась ракета бочком залетіла на 39 секунд?

Щоб НАТО рухнулося – має бути пряма й цілеспрямована воєнна атака, а не рикошетні зальоти. Та й то тоді задіється стаття 4: «Сторони консультуватимуться між собою щоразу, коли, на думку якоїсь із них, виникне загроза територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці будь-якої зі сторін».

З якого дива ми зараз маємо повчати Захід, до якого ми не особливо то й прагнули, але без якого зараз не здатні були б навіть на елементарний спротив?

І все ж таки, цікаві в нас люди.

Їх не турбують навідники, які двічі коригували «кинджали» ворога, аби він за другим разом влучив у потрібну йому ціль у Стрию – зате їх до сказу турбує, чому Польща дала заблукалій ракеті 39 секунд рикошетом пролетіти попри сам кордон.

Їх не турбує те, що на третьому році війни 2/3 території країни наскрізь прострілюється з повітря і не накривається системами ППО, – зате їх до свербіжу турбує стаття 5 НАТО, ніби ми члени НАТО і нам щось належиться.

Їх не турбує те, що країна з маківкою втонула в мародерстві й держзакупівлях – зате їм є діло до приватного зерна приватних зернотрейдерів, які валютну виручку там і лишають, за кордоном.

Їх не турбує те, що керівництво країни складається як не зі синів-братів-сватів російських розвідників, то з осіб без освіти й найменшої компетенції бодай у чомусь, крім стендапу й бізнесу на держбюджеті – зате їм є час жбурляти стріли в Білий Дім у Вашингтоні, бо там, бачте, зависли гроші американських платників податків, від яких війна за 8 тисяч км.

І ніхто ні разу не замислиться над тим, що корені катастрофи слід шукати в себе під носом.